Сучасний погляд на експертні оцінки

Цілий комплекс питань, поставлених нашою технізованою цивілізацією, викликає серйозну стурбованість у суспільстві. Насамперед це питання зв’язку, взаємодії все більш технічно озброєного нашого життя, у тому числі й на побутовому рівні, і необхідності гуманізації суспільства, яке дуже часто розуміють як антитехнізацію. Саме це призводить до конфлікту людини й техніки, що може закінчитися катастрофою, починаючи від мікромасштабів і закінчуючи світовими. Тому виникає питання про напрямки сучасної освіти, коли кожна людина повинна отримати певні навички й розуміння експлуатації технічних пристроїв. Треба відійти від крайнощів, коли визнається, що з людини не буде інженера, винахідника-«технаря», а тому йому зовсім немає необхідності знайомитися з основними принципами дії та експлуатації техніки. Це повинно здійснюватись за новітніми гуманітарними методиками, адже сучасна людина не може вважатись культурною, якщо вона нехтує культурою загальнотехнічною.

Другим аспектом цього питання є підхід до експертної оцінки. Свого часу міністр атомної енергетики Росії (вже звільнений) стверджував, що оцінити певні нові технічні проекти можуть тільки конкретні спеціалісти, що це не справа широкого загалу, не справа політиків. У цьому твердженні є значна загроза. Справа в тому, що з часом спеціалісти й робітники конкретної галузі втрачають почуття небезпеки, дивлячись на свою галузь як на годувальницю. Та й аналіз випадків на виробництві показує, що зі стажем роботи їхній відсоток не зменшується. А часто навіть збільшується. Таке ставлення до власної галузі може бути й цілком щирим, але може мати і ка незалежних експертів, навіть не вузьких спеціалістів даної галузі, є обов’язковою. Можемо навести багато прикладів дій спеціалістів — перекриття Кара-Богаз-Голу, фактичне знищення Аралу, лікування дисидентів від неймовірних хвороб, вихваляння переваг комуністичної системи... «несть числа їм». Якби не було громадської експертизи, то повернули б північні річки, з’єднали б каналами річки України, набудували б атомних електростанцій якнайближче до великих міст, наробили б гребель і водосховищ, зменшуючи площі родючих земель...

Отже, висновок другий — експертна оцінка, особливо великих технічних проектів, повинна проводитись широким колом громадськості, спеціалістів суміжних і навіть віддалених галузей.

Не так давно екранами майже всього світу пройшов фільм «Титанік». Так, там і людські трагедії, і любов, і шлягери. Але чому практично кожне покоління знов і знов звертається до цієї катастрофи? Що вабить до неї людей? У чому загадка «Титаніка»? Це була перша велика катастрофа технічно чудового проекту, перший дзвінок людству, щоб воно не захоплювалося технізацією, вважаючи себе вершиною природи, замінюючи її своїми техномонстрами. І сталась ця катастрофа не через недосконалість техніки (природа має достатній руйнівний потенціал, щоб довести людині свою велич), а через психологічну неготовність людини взаємодіяти з технікою. Саме це на даному етапі розвитку в більшості випадків є причиною катастроф. І коли безпеку будь-якого проекту оцінюють у 99,9% (100% не дає ніхто!), то не враховується втручання людини. А воно призводить до непередбачуваних ситуацій, збігу обставин, імовірність яких прораховується як один випадок на сотні тисяч років.

І тому висновок третій — в основу експертизи технічних проектів необхідно покласти не принцип імовірності небезпеки, а принцип наслідків можливої катастрофи: як вона вплине не тільки на окреме виробництво, певну галузь або регіон, але й що чекає все людство, нашу планету; скільки буде коштувати ліквідація цих наслідків; якої кількості людей це буде торкатись не тільки безпосередньо, але й у віддаленому майбутньому.

Розвиваючи всі три аспекти одночасно, людство поступово зможе впроваджувати нові технічні проекти (зупинити цей процес неможливо). Але, нехтуючи хоч одним із них, замість розвитку ми будемо мати необхідність ліквідовувати наслідки нерозумної діяльності людини.