Антиукраїнське єство нинішньої української опозиції
Саме до такого висновку доходиш, аналізуючи характер розгорнутого сьогодні в Україні руху проти Президента Леоніда Кучми та знайомлячись, зокрема, із матеріалами Інтернет-сайту опозиції «Майдан».
Невже українському народові потрібно руйнувати свою державу, нехай ще хистку, не зовсім українську, але вже свою, самостійну, визнану всім світом; державу, яка, хоча й повільно, із відчутними помилками, перебудовує наше віками окуповане суспільство та його економіку? Ні й ще раз ні. Це потрібно виключно Москві, яка нізащо не хоче втратити своєї влади над Україною. Про що красномовно свідчить сценарій із Гонгадзе та майором Мельниченком, котрий розігрується сьогодні в Україні, а також характер публікацій російських ЗМІ. Не менш красномовним підтвердженням причини теперішнього фактично антидержавного, антиукраїнського заколоту є те, що він розпочався після того, як зусиллями Президента вдалося, нарешті, провести ряд кардинальних заходів із утвердження державної незалежності України. А саме:
— обмежити панування у Верховній Раді традиційно проімперськи налаштованих комуно-соціалістів;
— своїми указами передати українському народові землю, зруйнувати колгоспи і тим самим позбавити комуно-соціалістів головної матеріальної основи їхнього панування в суспільстві;
— погодитися на кардинальні обмеження для російськомовних ЗМІ;
— здійснити дієві кроки зі створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви з Патріархатом у Києві, чим створити для Росії реальну небезпеку втрати нею практично останнього свого форпосту в Україні (під ширмою УПЦ МП).
От саме після цих, безумовно, страшних для відродження Російської імперії заходів, як відомо, й полився бруд на Президента Л.Кучму, а практично розпочався генеральний наступ теперішньої нібито опозиції проти державності України.
Показовим відносно істинної спрямованості цієї злочинної для українського суспільства кампанії є склад її головних провідників. Це соціалісти на чолі з О. Морозом, а також Ю. Тимошенко, пов’язана великими грішми з московськими олігархами, це, нарешті, комуністи — вороги державної незалежності українського народу, котрі сьогодні хоча й намагаються нібито перебувати в тіні, але їхній почерк прослідковується у всіх діях заколотників. Одним словом, це всі ті, хто десять років розвалював та розкрадав Україну, всіляко гальмував проведення реформ, будівництво незалежної Української держави, а тепер відповідальність за створені ними негаразди намагаються звернути на теперішнього Президента. І це не дивно — це закономірно. Дивно те, що цю, безперечно злочинну стосовно українського народу, акцію підтримують і навіть активно беруть у ній участь деякі національно-патріотичні партії та рухи чи, можливо, ті, що прикриваються національно- патріотичними гаслами.
Безперечно, Л. Кучма не без гріха, як і всі смертні. Його об’єктивна прихильність до Москви та свідомі чи несвідомі помилки відомі, та все ж, особливо після переобрання, він почав діяти, хоча й обережно, але досить послідовно, прагнучи перетворення України з колишньої російської колонії у самостійну Українську державу. Це факт. До того ж, Л. Кучма легітимно обраний Президентом громадянами України — «лівими», «правими», «центристами», українського та неукраїнського походження, й повинен діяти згідно з їхніми вимогами. Отже, якщо ми, українці, дійсно не бажаємо своєму родові такої ганебної долі, то повинні врешті-решт оговтатись і припинити боротьбу під «дудочку» відвертих ворогів України, проти свого Президента та Уряду, не ганьбити себе та свою державу перед усім світом, влаштовуючи обструкцію своєму Президентові, як це сталося на Третьому Всесвітньому форумі українців у Києві. Соромно за український народ і вкрай боляче було спостерігати, як, прикриваючись національними гаслами, групки горлопанів поливали Президента брудом, вносили безладдя в роботу Форуму. А Президент терпів, і це при тому, що вони ж звинувачують його в диктаторстві, у порушенні демократії. Соромно було перед усіма українцями, що з’їхалися з усього світу.
Час нарешті припинити з покоління в покоління повторювати одну й ту ж кардинальну, на мою думку, помилку — боротися проти тієї чи іншої особистості, а не боротися за щось головне для нас, за створення та утвердження власної національної держави на своїй землі. Адже саме через цю помилки ми протягом уже декількох віків не можемо відродити та утвердити свою національну державність в Україні. Так ми боролися проти Богдана Хмельницького, потім проти І. Виговського, П. Дорошенка, І. Мазепи, проти Петлюри, проти С. Бандери, проти Л. Кравчука, а тепер уже проти Л. Кучми. Чим закінчувалася та боротьба, всім добре відомо. Український народ знову й знову потрапляв у московське ярмо, втрачав своїх кращих синів і дочок, все більше втрачав свій генофонд, свою культуру та мову. Тож невже ви, дорогі мої земляки, у першу чергу націонал-патріоти, хочете, щоб і теперішнє покоління нашого вкрай знедоленого народу спіткала та ж ганебна доля, на цей раз, вочевидь, уже остаточного зникнення?
Отже час, мабуть, припинити боротьбу проти Президента, уряду та взагалі проти державної влади, а розпочати боротьбу за утвердження в Україні власної незалежної національної Української держави. Для чого, в першу чергу, всіляко підтримувати та рішуче спрямовувати діяльність Президента, уряду та всіх органів державної влади на виконання саме цього, головного для нас, українців, завдання.
По-друге, всім громадянам національно-патріотичного спрямування припинити внутрішні чвари та створення безкінечного числа партій і рухів. В Україні повинна бути одна Українська партія, складовими якої на правах фракцій можуть стати теперішні чисельні партії та рухи національно-патріотичного, державницького спрямування. Головна її мета — побудова незалежної Української держави, в котрій усім громадянам, незалежно від національного походження, будуть забезпечені рівні політичні та соціальні права, якщо вони поважають українську культуру та мову, традиції та звичаї, сумлінно виконують вимоги українських законів, працюють на утвердження своєї держави та готові захищати ї ї від будь-яких внутрішніх чи зовнішніх зазіхань.
Головним завданням цієї Української партії мусить стати — відродження національної самосвідомості українського народу, гуртування його навколо себе та спрямування його зусиль на утвердження та укріплення державної влади в Україні, активну співпрацю та жорсткий контроль за діяльністю державної влади, на розвиток самодостатньої національної економіки, налаштованої на забезпечення високого добробуту всіх громадян України.
По-третє, усім осередкам національно-патріотичного, державницького спрямування та національно свідомим громадянам — від села до столиці — час переходити до активних дій з утвердження на місцях національно орієнтованих органів державної влади, комплектування їх національно свідомими, патріотично налаштованими місцевими кадрами. Добиватися від місцевих органів влади всілякого сприяння розвитку підприємництва та місцевих виробництв. Не чекати традиційно вказівок і благодіянь зверху. Час зрозуміти, що всі благодіяння, весь добробут створюють люди своєю працею, а не чиновники. Призначення державних органів влади, у тому числі Президента, уряду та Верховної Ради, полягає виключно у створенні умов для вільної, продуктивної творчої праці всіх громадян. Час зупинити врешті-решт ганебні для українців поїздки на заробітки за кордон, і в Росію зокрема, де над українцями знущаються і ставляться до них, як до рабів. В Україні досить справ, де потрібні працьовиті українські руки та розумні голови.
По-четверте, якщо ми, українці, хочемо мати в Україні свою власну незалежну Українську державу, то повинні, нарешті, покласти край пануванню в Україні московської Православної Церкви, яка облудно називає себе Українською, а сама веде роботу проти державної незалежності України. Зрозумійте врешті-решт, що це справа прихожан, громадян України, а не Президента чи уряду. Церква, як відомо, юридично не підпорядкована державній владі, тому це виключно справа громадських, політичних об’єднань та громадян.
По-п’яте, мова та ЗМІ. Без активної праці всіх громадських і політичних об’єднань національно- патріотичного спрямування та їхніх осередків на місцях мова та ЗМІ в Україні, при теперішньому стані суспільства, ніколи, мабуть, не стануть українськими. Тільки активна послідовна праця, спільно з державними органами влади, спрямована на обмеження російськомовних ЗМІ в Україні й перехід на українську мову всіх закладів просвіти, культурницьких і державницьких інституцій можуть забезпечити утвердження в Україні єдиної державної української мови, без якої не може бути єдиного народу, а звідсіля й єдиної монолітної стабільної незалежної Української держави.
Оце і є ті головні напрямки діяльності, на яких ми, українці, повинні, якщо хочемо бути вільними господарями на своїй прабатьківській землі й мати на ній свою власну державу, зосередити свої зусилля.
Отже, якщо знайдемо сили та розум працювати саме в запропонованих напрямках, то можна буде бути впевненими, що Україна стане дійсно незалежною державою, у якій всі її громадяни, незалежно від національного походження, матимуть високий добробут і щасливе життя. Якщо ж і далі будемо кричати «Геть», поливати брудом Президента та державну владу, дезорганізовувати їхню роботу, то вже, мабуть, остаточно втратимо Україну й повернемося вже у вічне рабство.
Тож дай нам, Господи, сили та здорового глузду.
Слава Україні!
ВІД РЕДАКЦІЇ
На додаток до цього листа зазначимо, що ще однією нашою помилкою є бачення серед причин наших негараздів «руки Москви», якого ми, навіть на десятому році незалежності, не можемо позбутися. У нашому суспільстві й власних «хвороб» вистачає, тож поміркуймо, як саме їх лікувати.
