Пам’ятник Патріарху
З 1950 року, після демобілізації з армії, я часто фотографував велетня: влітку, восени, взимку, вдень і... вночі. Назрівало лихо: фахівці кажуть, що то підземні води високо піднялися після спорудження Каховської греблі. Це пішло не на користь корінню. Та хоч би як там було, але наш Патріарх почав усихати. Дерево гинуло на очах. Пробували відкачувати підземні води. Однак це не допомагало: із року в рік гілки відмирали, кора облуплювалася... Уже майже десять років колись могутній велетень стоїть голий! Дві гілки все ж таки кожної весни зеленіють, і жолудів сьогодні на них рясно. З їхнього боку держиться і кора. Коріння здобрили «коров’яком» – закачали під нього 300 літрів цього добрива. Кажуть, років 3—4 ще продержаться ті дві гілки. Плекаємо надію, що довше!
Років вісім або дев’ять тому автор цих рядків приніс до редакції газети «Запорізька Січ» матеріал, в якому йшлося про те, що робити з Дубом. Я пропонував: нехай Сам він стане для себе пам’ятником. Надрукували (з моїм малюнком) майже на півсторінки. Таку ідею, мабуть, виношував не тільки я.
Йшли роки, а навколо дерева стояло запустіння. Раз чи двічі на рік – навідувався до свого улюбленця, та все було без змін. У липні цього року знову поїхав до Дуба. Боже мій! Що тут робилося?! Десятки робітників: каменярі, будівельники, теслярі, електрики, машини, крани і багато спеціалістів, які працюють над втіленням грандіозного проекту — будівництва історико-культурного комплексу під назвою: «700-річний Запорізький Дуб». Тут споруджено виставковий зал, дитячу художню школу — готова прекрасна будівля. Головний експонат – Дуб. Центральна алея, викладена гранітними «кубиками», веде до пам’ятника Дереву. Він чимось схожий із чайками, на яких запорожці колись борознили Дніпро. І три щогли над гіллям звилися на 35 метрів, а на верхівці кожної майорять малинові прапори-флюгери. Гілля кілька разів обробили спеціальними концентратами, щоб зберегти деревину на багато років.
Є така у людини, особливо молодої, слабкість: залишати свої «автографи» на скелях, на деревах, на парканах. «Тут був ..!» – майже завжди починаються такі звернення до нащадків. Біля нашого Дуба «автографи» буде узаконено. І якщо молода сім’я бажає увіковічити день свого весілля – будь ласка: на спеціальних відполірованих гранітних дошках під загальним написом – «ТУТ були...» викарбують ваші імена або звернення. Звичайно, не за малі гроші! Кошти пригодяться, щоб підтримувати у належному стані історико-культурний комплекс.
Це буде Дошка вітань у Майбутнє, а коли пройдуть десятиліття, сприйматимуться як вітання з Минулого. Ліворуч, обабiч між молодими дубками, розміститься «Дошка автографів». Не відволікатиме від головного експонату, і не пройдеш повз них. Цих «Дошок» ще немає. Впевнений – будуть!
Років 25—30 тому біля дуба стояла хата, а жив у ній дід Дейкун. Він був добровільним охоронцем і наглядачем свого старого сусіди. Сидить на лаві біля дуба дідуган: завжди у білій вишиваній сорочці з розкішними сивими вусами — козак та й годі! І веде він свою нескінченну розповідь про Хортицю, про козацтво. Місцевим партійним керівникам не дуже подобалося вільнодумство Дейкуна і... врештi-решт, виділили йому квартиру подалі від дуба, а хату знесли; націоналіст — така була у нього «наклейка». Дід Дейкун недовго прожив у «зручній» квартирі. Незабаром помер. Може, тому захворів і наш дуб.
— Під час німецької окупації, — розповідав дід, — німецькі військові почали частенько навідуватися до дуба. Приглядались, фотографували, обмірювали. Одну гілку спиляли, завернули у брезент і кудись відвезли. Дійшла до мене чутка, — продовжував, уже вкотре, дід, — що німці готують фюрерові подарунок: планують розпиляти дерево на частини, відправити до Берліна і змонтувати його перед рейхстагом як символ могутності і вічності Рейху. І ще була одна причина цій авантюрі: Берлін і запорізький дуб — ровесники. Обом по сімсот років. Суперники! Не судилося. Прикипів до своєї землі наш Патріарх. А сьогодні, з допомогою людей — перетворився у пам’ятник.
У місті Шарджі (Об’єднані Арабські Емірати) є пам’ятник дереву. Араби стверджують, що він перший у світі. Ми, запорожці, не претендуємо на першість у світі. Друге місце — теж почесно! А в Європі наш пам’ятник — перший! Другого такого ще ніхто не створив. Приїздіть, відвідайте. Вас завжди зустріне біля дуба Почесна варта — відлиті з міді Гнідий і Сокіл, який сидить на грифі кобзи. Дітям Гнідий дозволяє все: погладити, пригорнутися, навіть посидіти у сідлі! Сокіл теж ручний. 24 серпня 2001 року об одинадцятій годині відбулося урочисте відкриття пам’ятника дереву. Почався новий відлік часу для нашої Святині, пам’ятника ДОВГОЛІТТЮ.
Підприємства, сотні людей поклали свій камінець в цю будову. Благодійні кошти вносили підприємства і приватні особи. Їхнi імена будуть викарбувані на гранітних стовпах біля головної алеї.
P.S. Автор проекту історико- культурного комплексу — «700-річний Запорізький Дуб» — народний художник України Анатолій Гайдамака, скульптори — Петро Дроздовський і Микола Обизюк. Усі вони кияни.
