Мова квітів
Втім, тематика творів Тетяни Цанко, притаманне їй коло сюжетів залишаються тими ж. Художниця малювала, малює і, мабуть, малюватиме завжди насамперед квіти.
При цьому назвати Тетяну Цанко просто флористкою було б несправедливо. Для флориста краса квітки загалом цілком самоцінна, тому йому досить обмежитися її зображенням та оспівуванням. Навіть у найбільш глобальному флористичному творі може йтися, щонайбільше, про красу світу, що, як у краплині води, відбивається в головному герої, тобто в усе тій самій квітці. Для Тетяни Цанко квітка — скоріше символ або, точніше, знак, частина такого собі великого шифру, яким послуговується Космос. Саме тому її мова кольорів не несе в собі, по суті, нічого салонно-альбомного. Можливо, з цим же свідомим «змужнінням» пов’язана й відмова від «дамської» техніки акварелі на користь більш складного та суворого живопису. Принаймні у зв’язку з нинішніми роботами Тетяни Цанко пригадується вже не сентименталізм і навіть не романтизм, а символізм.
Інколи картини, створені художницею, виявляються навіть переобтяженими різноманітними сенсами та підсенсами — і тоді образ, піднесений майже як містичне прозріння, недоречно перегукується з байкою («Небесні бджоли»). Однак у кращих своїх роботах, зокрема «Береклест у снігу», «Пробудження», «Портрет домашньої квітки», «Мисливці (Зелені орхідеї)» Тетяна Цанко виявляється чуйною і спостережливою художницею, яка вміло відшуковує в нескінченному потоці буття безцінні крапельки, що барвисто переливаються, міняться всіма кольорами веселки.
