Традиційна «новизна»
Так на базі ПНП було створено нове парламентське об’єднання «Нова політика — нове суспільство», куди увійшли колишні «тимошенкiвці» та лідер Всеукраїнського об’єднання «Нове суспільство», народний депутат Олександр Чубатенко. Головою об’єднання став Олександр Пухкал. На вчорашньому з’їзді його було також обрано лідером партії. На сьогодні партія «Нова політика», а фактично осколок «Батьківщини» (чи «Громади»?), за її даними, нараховує понад 2 тис. членів і має свої центри в 15 областях України. Враховуючи історію створення партії, важко сказати, в чому ж полягає її новизна. Можливо, в тому, що її фундатори виявилися прагматичнішими за своїх колишніх партійних колег і з другорядних членів партії стали лідерами власної політичної структури з більш зваженими й менш романтичними позиціями. Можливо, вони просто виявилися обережнішими, враховуючи сьогоднішні радикальні погляди «Батьківщини» та їхню співпрацю з організаціями, що сповідують передусім застарілі за 10 років націоналістичні погляди. Щоправда, практика «відходу для створення» в українській політиці не така вже й нова.
Як повідомив у своєму виступі О. Пухкал, партія базується на ліберальній ідеології, яка, у свою чергу, є «синтезом західноєвропейського лібералізму, європейської соціал-демократії та українського індивідуалізму й патріотизму». У програмі ПНП зазначено, що «українці зі своєю бiльш індивідуалістичнішою, ніж у східних сусідів, ментальністю, в масі своїй потенційно готові сприйняти сучасні ліберальні цінності». Лідер ПНП навіть назвав кількість українців, готових підтримати подібну систему поглядів на устрій суспільства — 90% (?! — Авт. ). Слід зазначити, що останнім часом про ліберальну ідеологію багато хто почав говорити. Це добре. Дивно лише, що в цій політичній ніші кожен бачить себе єдиним. Днями в гостях у «Дня» були лідери партії «Яблуко» Михайло Бродський і Віктор Чайка, які з упевненістю заявили про те, що після «капітуляції» їхнього російського побратима в «лейборизм за типом Тоні Блера» вони залишилися єдиною на просторах СНД ліберальною партією. І розраховують на парламентських виборах на 15% українського електорату. Цікаво, що на таку ж кількість ліберально налаштованих виборців орієнтується й «Нова політика». В інтерв’ю кореспонденту «Дня» голова політвиконкому ПНП Артур Білоус сказав, що на виборах вони можуть розраховувати на «10—15% електорату, які складатимуть представники малого й середнього бізнесу, інтелігенція у великих містах». А. Білоус також певен, що «в програмі лише ПНП дотримується ліберальних позицій». На його думку, «справжній лібералізм — це коли основною вимогою є висока зарплата, мінімізація податків і практична відсутність пільг». Мало хто з українських політиків, на думку депутата, може наважитися сказати своїм виборцям, що він проти соціальних програм, проти підтримки незаможних і інших категорій тих, хто потребує допомоги держави. (Задля справедливості слід зазначити, що лідери «Яблука» точнісінько так само описали, що таке лібералізм, і так само не побоялися сказати читачам «Дня», що вони — за багатих).
Стратегічне завдання партії, за словами її лідера О. Пухкала, полягає в тому, щоб «у перспективі стати однією з правлячих партій, взявши на себе відповідальність за стан справ у суспільстві». Але на парламентські вибори 2002 року партія, скоріше за все, піде у блоці з сильнішими й відомішими політичними структурами. Керівництву «Нової політики» поки важко відповісти, які саме політичні сили стануть їхніми партнерами по подоланню 4%-го бар’єру, але воно заздалегідь попереджає, що ПНП хоче стати «ключовим партнером у партійних об’єднаннях, а не сателітом». За словами А. Білоуса, незважаючи на те, що їхня партія ще дуже молода, до них вже надійшли пропозиції про блокування від дуже впливових в Україні партій. Як у разі прийняття однієї з таких пропозицій ПНП вчинить зі своїми заявами про провідну роль у блоці — сказати складно.
Зате інша тенденція очевидна. Щойно інтереси окремих амбіційних постатей не збігаються з інтересами головних акціонерів «материнської» структури (у даному випадку насамперед «Батьківщини»), головним методом компромісу стає брунькування. Оформлення власної структури у таких випадках для політичних аутсайдерів дозволяє (створює ілюзію) брати участь у «дорослих» політичних торгах. Цей захоплюючий процес нині в розпалі не лише у перших рядах, а й на галерці українського політикуму. Метою (реальною), скоріше за все, є кілька прохідних місць у великому й гарному блоці та (або) кілька мажоритарних округів. Взагалі, новизна — наш метод.
