Будемо змагатися референдумами?
За окремими показниками громадського життя ми стали наближатися до швейцарських стандартів. Ні, не щодо виробництва точних годинникових механізмів та блиску гірськолижних курортів. Уже дві партії оголосили про намір провести референдум, і якщо про те саме оголосять і решта сто й більше... то тоді вже не будуть потрібні барикади в центрі столиці, навіть символічні. Їх просто нікому буде споруджувати в країні референдумів.
Екс-віце-прем’єр міністр Ю.Тимошенко, звільнена під підписку про невиїзд, розгорнула бурхливу діяльність щодо організації плебісциту про недовіру Президентові країни. Не залишилась осторонь і її партія, що претендує на політичне безсмертя своєю гучною назвою. Та після того, як лави партії порідішали, щоб не піти в непам’ять, як лазаренківська «Громада», було знайдено спосіб постійно нагадувати про себе впродовж якогось часу. Список «теплих побажань» главі держави, викладених у першому питанні, займає майже сторінку пакету епічного жанру, щоб виборець міг висловити недовіру Президентові та президентській формі правління. І хоча соратники з «єдиної» опозиції вважають, що приречений на невдачу референдум скомпрометує опозиційний рух, Ю.Тимошенко, як завжди, непохитна у своїй правоті. А ще більше — в прагненні до суду або до парламентських виборів відкривати всі випуски новин сагами про «героїчне» збирання підписів, «репресії» з боку влади, стоїчну охорону урн для голосування та численні фальсифікації.
Ще не встиг охолонути пафос від презентації ідеї тимошенківського плебісциту, як ініціативу було перехоплено конкурентами. І наразі партія Ю.Тимошенко і Рух Б.Бойка будуть змагатися референдумами, аби довести, що парламент ська чи президентська республіка потрібна народу. При цьому першим питанням рухівці проведуть плебісцит недовіри Ю.Тимошенко і К о , підтверджуючи аксіому, що на будь-яку дію знайдеться протидія.
У розпал «касетного скандалу» — демонстрації «кіно» і записів майора Мельниченка — для багатьох політиків Верховна Рада була взірцем європейської демократії і цивілізованості. Після відставки уряду В.Ющенка цей самий взірець не тільки побляк, але й став антинародною комуно-олігархічною більшістю, про депутатів заговорили, як про декабристів: жахливо далекі вони від народу. Нічого гріха таїти, парламентаризм завжди мав найнижчий рейтинг популярності в народі. Особливо в таких його проявах, як скандальний виступ депутата О.Чародєєва. Разом із ходом у відповідь прибічників В.Ющенка, що закликали українців до захисту титульної нації, і подальшою «розминкою» сторін біля трибуни — все це жваво нагадувало телеглядачам репортаж із чеховської «Палати № 6». В деяких ЗМІ навіть підрахували, що, як мінімум, у 16-ти депутатів можна припустити наявність психічного розладу. Звісно, «діагноз» було поставлено після висловлення парламентом недовіри уряду В.Ющенка.
Така разюча відмінність в оцінці діяльності Верховної Ради, позначена рубежем «до» і «після», виглядає досить дивною за наявності постійної складової — спроб «нової опозиції» перетворити Україну на парламентську республіку. Адже «після Ющенка» республікою правитиме комуно-олігархічна більшість. Тому дехто з лідерів опозиції вчасно помітив алогізм штучно створеної ними ситуації і відмежувався від референдуму, спрямованого на зміну форми правління. У «новій опозиції» стався розкол. Олігархи і соціалісти (партія Ю.Тимошенко, «Собор», соцпартія О.Мороза) продовжують боротьбу за парламентську республіку, а правоцентристи, що затаїли образу на УБК і ФНП за слабку підтримку Кабміну В.Ющенка, вирішили впритул зайнятися процесом об’єднання своїх лав напередодні парламентських виборів 2002 року.