ЩОДЕННИК

Щодня я, ідучи на роботу, проходжу повз досить дивну групу людей. Вони стоять неподалік вiд входу на великий базар і, коли наближається охайно вбрана людина, заклично шепочуть: «Долари, марки, рублі». Група міняйлів виконує свою нелегку напівпідпільну діяльність щодня, будь-якої погоди.

Якось наприкінці тривалих січневих свят, проходячи повз групу «валютників», я звернув увагу на їхню дивну поведінку. Люди, зібравшись у тісний гурток, співали. Неголосно, але дружно, вони виконували колядки упереміш із комсомольськими піснями своєї юності. Раптом мені здалося, що ці трудівники «тіньового бізнесу» відчули себе знову тими, ким вони були в минулому житті років із десять — п’ятнадцять тому: вчителями, лікарями, військовиками. Свято і досить значна кількість випитого їх повернули назад у той безтурботний час, коли вони, надто не напружуючись, виконували свої обов’язки в теплих кабінетах, обговорюючи на численних перекурах прочитаний роман відомого письменника чи останні новини, які вони почерпнули із програми «Час».

Наступного дня знову все було, як і раніше. «Валютний п’ятачок» справно працював, забезпечуючи громадян іноземною валютою. Міняйли вправно рахували, перевіряли купюри і час від часу кидали насторожені погляди в усі боки: чи не з’явиться поблизу наряд міліції. Загалом ішло нормальне базарне життя нашого часу...