Що б я хотів побажати Україні на межі тисячоліть

1. Я студент-заочник юридичного факультету університету. У 2000 році знайшов роботу за профілем навчання. Завдяки цьому я збагнув, що до кращого життя і користі для держави веде високий професіоналізм, творча і сумлінна праця всіх та кожного з нас. Моя робота додала мені більше впевненості у собі та своїх силах — я навчився на живих прикладах професійного спілкування зi співробітниками, зрозумів вартість грошей, адже сидячи, як кажуть, у батьків на колінах, впевненою та з необхідним життєвим досвідом людиною не станеш.

2. На мій погляд, це — прийняття бездефіцитного бюджету і те, що Україна спромоглася майже рік обходитися без іноземних кредитів, чим значно зменшила свій валютний борг. Мені дуже подобається те, що в нас продовжується земельна реформа, але викликає невдоволення припинення пільг для певних категорій людей. Але загалом мене тішить і той факт, що наші міські комунальні та інші служби почали працювати більш професійно та швидко — розпочали доводити столицю неньки-України до пристойного вигляду, проектується спорудження нових станцій метрополітену, відкриваються нові тролейбусні маршрути тощо. Стосовно позитивних та негативних подій, що відбувалися на теренах нашої держави, — я вважаю, що це закономірне явище становлення демократії та свободи слова, бо в жодній країні світу ще не було й одного року, коли відбувалися б лише позитивні події. Я вважаю, що з часом пропорція позитивних та негативних подій зміниться на користь перших, адже ми того варті.

3. Мої плани — навчання, самовдосконалення, активна участь у суспільному житті.

— Президенту країни слід опиратися на народні маси і вміло керувати чиновниками. Ми, молодь, не сприймаємо образ Президента, який постійно розрізає стрічки новобудов, махає рукою на парадах чи цілується з керівниками інших держав, — це стиль радянських часів. Я чекаю, що Президент буде спілкуватися з нами, як це робив Т.Рузвельт у бесідах коло каміна під час кризи в США, чекаю від Президента дій з подолання величезного безробіття та захворюваності населення.

— Парламенту хочеться побажати докласти всіх зусиль, щоб до виборів у 2002 році Україна підійшла з двома-трьома партіями державницького спрямування, щоб депутати не забували, чия земля їх годує і за добробут якої країни вони змагаються між собою.

— Уряду слід взяти на себе відповідальність за свої дії в політиці. Адже пройшло стільки років, відколи Україна стала незалежною, а ніхто з урядовців так і не наважився вголос сказати, що саме він відповідає за той тернистий шлях, яким ми йдемо, що саме він ніколи не зрадить її і не втече за кордон з половиною бюджету країни.

— ЗМІ згадати десяту заповідь Христа «не бійся». Якщо ця заповідь не підходить журналістовi чи видавцеві — нехай займається чимось іншим. Адже саме незалежні ЗМІ ведуть до справжньої демократії та свободи слова.

4. Загалом я мрійлива людина, адже той, хто не мріє, є звичайним песимістом, для якого кожен день — це нова порція неприємностей і тільки. Людина, за своєю природою завжди буде мріяти, адже наші мрії — це найпотаємніші плани, які хочеться втілити у життя.

5. «Дню» хочеться побажати і далі публікувати аналітичні матеріали (на мій погляд — це найбільший здобуток редколегії газети), не оминати гострих тем; збільшити в газеті діалоги замість монологів кількох журналістів; давати гостру та різку відсіч намаганням позбавити нас державності та культурних надбань, почати готувати через публікації стандарти на фахові та моральні якості еліти — майбутніх державотворців.

1. 2000 рік переконав мене в тому, що не треба жити в полонi надій та очікувань. Упевненостi у силах і можливостей змінити своє життя це не додає. Краще й гірше в житті кожного — це поняття індивідуальні. Тому я вдячна долі за те, що цей рік подарував мені багато відкриттів, нагородив чудовими зустрічами з різними людьми і допоміг усвідомити просту істину — що всі зміни навколо нас відбуваються самі по собі, коли ми починаємо змінюватись самі. Якщо змінюємося в кращий бік, то й життя стає кращим.

2. Найбільш значущою подією року вважаю політичний «касетний» скандал. Який нагадав усім суть тоталітарного принципу управління державою та суспільством. Адже багато хто повірив у достовірність плівок саме тому, що й сьогодні відчувають на собі підвищену турботу влади, яка хронічно всюдисуща і підвищено зацікавлена в інформації про те, як там у нас справи з бухгалтерією, з податками, з пожежною безпекою, з думками нарешті! Ця подія наприкінці тисячоліття підвела межу під матеріалізованими формами затвердження моральності та моралі і поставила перед нами запитання — що ж далі? Йдучи шляхом технічного прогресу, ми прийшли в глухий кут бездоказовості, відсутності моралі та моральності. А це означає, що перед нами стоїть тільки одне завдання — встановити ці норми не поза, а всередині себе. Життям своїм заплатили мільйони раніше і Гiя Гонгадзе зараз — за те, щоб ми задумалися, чи далеко пішли із «совка». Хто не зрозумів — кричить, що треба знімати силовиків, а той, хто усвідомив, вимагає змінення принципів управління державою і докладає власних зусиль для досягнення такої мети.

3. Мої плани на наступний рік — навчитися жити, не плануючи розвитку, але розвиваючись.

Президентові треба кожного дня ставати новим.

А парламенту необхідно негайно приступити до розв’язання політичних проблем державного будівництва, які заважають нам піти від тоталітаризму в керівництві суспільством і адміністративно-командних методів в управлінні економікою. На мій погляд, уряду потрібно відмовитися від принципів бухгалтерського розвитку економіки. Бо економіка — це не фірма, а конкурентне середовище існування людини, що покликане розвивати його, а не розвиватися за його рахунок. Тому треба піднятися над 25 показниками, на яких побудована аргументація Кабміну про благополучне динамічне зростання, і подивитися на «картинку» цілком. Сьогодні Кабінет Міністрів заглибився в аналіз розрахункових показників і не помічає, що кожний процент зростання надходжень ПДВ супроводжується двома процентами падіння реальних прибутків громадян. А це означає, що ми будуємо не квітучу Україну, а широку магістраль на кладовищі трудового ресурсу держави. ЗМІ повинні усвідомити себе авангардом громадської самосвідомості. Це чудова, відповідальна і творча місія.

4. 2000 року я мріяла тільки про одне — не думати про те, чи вистачить заробітку на шматок хліба і на оплату освіти дітей. Гадаю, ця мрія залишиться і в наступному році єдиною.

5. Бажаю «Дню» фінансової незалежності та цікавих читачів.

Гадаю, що життя саме підкаже нові рубрики та нові ідеї. Мені було б цікаво, якби з’явилася сторіночка політичного фейлетону.

1. Судячи з усього — так! Хочу іще більше малювати, краще, вільніше, якісніше, розумніше. 2000 рік — мої перші публікації в газеті «День». У газеті Анатолія Казанського.... У газеті вдумливій, живій, характерній. Участь у конкурсах, досвід, знайомство із провідними карикатуристами, публікації — і вже віриться у власні сили, і не тільки. Це важливо. І життя країни переживається якось легше, в робочому порядку, на одному подиху. Займатися улюбленою справою — це щастя. Ось тільки б ентузіазм одягнути, нагодувати, але це вже зовсім інша історія.

2. Трошки алегорично про нас, про країну. Припинили захлинатися. Перевели подих. Можемо думати, і глибоко. Міркуємо. Згадуємо і вчимося. Боїмося припускатися помилок. Не боїмося не припускатися. Язика вже не прикушуємо. Жуємо. Апетит, як відомо, приходить під час їди. Значить, одужуємо. І навіть жартуємо одне з одного, і злимося по-поганому, і приділяємо цьому багато уваги, граємося серйозно з вогнем, — значить, час ставати до роботи.

3. Малювати, малювати, вчитися. Заробити грошей не завадило б. Житлові умови нестерпні, вимагають поліпшення. Син підростає. Значить, працювати, працювати, вчитися. А у вільний від МАЛЮНКА час — іще раз працювати. Президентові країни, парламенту, уряду — ПРАЦЮВАТИ на країну, а значить, ВІРИТИ у свій народ, ЛЮБИТИ його. ЗМІ, ви посередники, з’єднувальна ланка між головою і руками. Можливо, дуже гучно сказано. Координувати відповідно до КОДЕКСУ... І в той, і в інший бік. Зворотний зв’язок! Це важливо для країни, для організму. Справжній зв’язок! Прості слова, чи не правда? Опозиції працювати над собою і, знову-таки, в ім’я країни. Перманентно, незалежно від настрою, самопочуття, сили. Дзень-дзелень — дзвоником, дзвоном, щоб ВОДІЙ не засинав за КЕРМОМ, щоб по совісті, на всі руки, ноги, очі, слух. Національному ботанічному саду ім. М.М.Гришка (керівництву, колективу) — чистого наукового експерименту у всій його красі, процвітання колекцій (цвітіння та плодоносіння), робочих рук, фінансування! І самим заробляти! Комп’ютеризації, інтернет-утілення, власних сайтів у всьому світі. Щасливої дороги!

4. Продовжую вперто мріяти. Можливо, прагматичніше, як хотілось би. Усьому провиною є віковий мій конфлікт: між дитячою, майже юнацькою, стабільністю і... дорослішанням, яке протвережує. Тому головна моя мрія — «злагода і добробут» у душі, сім’ї, країні.

5. Бути соковитішим, але не на догоду слиновиділенню, а для розуму. Інгредієнти, складові ті ж самі. Кулінари ті ж самі. Однак приготувати щось новеньке, свіженьке, апетитне — святий обов’язок МАЙСТРА. Упевнений, ви цим уже опікуєтеся. Поряд, а може, й одночасно з фотоконкурсом, провести конкурс гумористичного малюнка. І фотоконкурс, і конкурс карикатур мають відповідати одній темі. Для початку темі «ВЕЛИКА ЛЮДИНА»! Газеті «День», усім нам — творчого довголіття, 365 «Днів»! Це до снаги?!

1. Так. Бо півтора року роботи після закінчення вузу — річ не оцінна з точки зору набуття досвіду і неповторна з огляду на власні психологічні перебудови. Стаєш не стільки впевненим у власних силах, скільки більш прагматичним. Власне, кожна людина здатна змінити своє життя на краще, але для цього треба бути прагматиком. Тому романтизм, цей атавізм юності, неминуче відсіюється. При сучасному темпі життя для мрій, на жаль, не залишається часу — вони виявляються непотрібними для людини як суспільного елементу, який повинен чітко виконувати виробничі функції.

2. Президент нарешті згадав про аграріїв, видавши указ «Про заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора», чим неабияк пожвавив життя на периферії. Бо ця довготривала агонія колгоспного устрою починає дратувати. Ця багаторічна клінічна смерть, під час якої відбулися лише зміни вивісок, має шанс, завдяки указу, прискоритись і завершитись або одужанням, або біологічною смертю.

3. З огляду на таку незвичність важко щось планувати. Тим паче, що нездійснені плани – явище малоприємне, тому краще на них не зосереджуватись, змальовуючи майбутнє в загальних рисах і конкретизуючи в міру наближення. А от самовдосконалення — обов’язкове, і «День» буде відігравати важливу роль підтримки інтелектуального тонусу.

— Президентові необхідно контролювати виконання власних указів, які є здебільшого прогресивними, але часто недіючими.

— Уряду слід створювати дійові механізми впровадження цих указів.

— Парламенту необхідно оновити безліч законів, які нам залишились у спадок ще від УРСР. Зокрема скасувати прописку, впроваджену ще Сталіним, як таку, що обмежує права і свободи громадян.

— ЗМІ повинні нарешті усвідомити, що окрім пліток, реклами і погоди, суспільство іноді потребує інформації, яка б сприяла і особистому розвитку, а не кулінарно-сенсаційній деградації. — Директору (голові) СТОВ (колгоспу) слід провести весняно-польові роботи. А далі — як Бог дасть, бо кожен день — як у бій.

4. —

5. У рубриці «Культура» відчувається ваша велика симпатія до кіномистецтва, а також образотворчого мистецтва та театру, іноді до музики (або поп, або класика). Майже недоторканним залишається пласт сучасної літератури та альтернативної музики. Активніше залучайте до співробітництва живих класиків літератури (поки вони, на щастя для нас, живі), як уже, на жаль, зрідка, були друковані Ю.Андрухович, С.Жадан. «Дню» хотілося б побажати тримати рівень, аби і надалі у читачів не виникало бажання скрутити з газети довжелезну самокрутку або загорнути у неї шматок сала, а майбутніх читачів попередити: «Використання газети «День» не за призначенням шкідливе для вашого інтелекту».