Стратегія надії

Головним міжнародним наслідком 2000 року для України вважаю помітне зниження міжнародного авторитету вищих ешелонів влади. Корупція не просто відштовхує від нас так необхідного зарубіжного інвестора, але й позбавляє більш-менш серйозних аргументів найпалкіших прихильників надання нам підтримки у західному науковому і політичному істеблішменті. Посівши одне з останніх місць за цим показником у спеціальному реєстрі організації «Міжнародна прозорість», Україна у 2000 році змушена була більше боротися за імідж, ніж спокійно і методично розв’язувати поточні проблеми реалізації європейського вибору. Як засвідчив нещодавній самміт Європейського Союзу у Ніцці, ми не зуміли скоротити умовну відстань, яка відділяє нас від стандартів і критеріїв ЄС. Якщо не станеться так сподіваного багатьма українцями дива, то ближчими роками ключовим у зовнішньоекономічній стратегії України залишиться північно-східний вектор.

Напрошується до спеціального аналізу той факт, що головним джерелом негативістських пропагандистських кампаній на українську тематику раз по раз ставала впливова західна преса. Річ у тім, що вона виражає інтереси серйозного капіталу, а це стимулює до роздумів особливого характеру. Незалежно від того, наскільки правильним і справедливим є твердження про те, що негативізм щодо вищих ешелонів влади нашої держави був спровокований ззовні, це негативно позначалося на житті пересічного українця.

Своєю поведінкою західний світ нам буквально вбиває в голови, що традиційними засобами зарубіжного інвестора в Україну вже не притягнути. Потрібні неординарні і навіть екстраординарні кроки. Одним з них міг би стати найліберальніший у сучасній економічній історії закон про сприяння зарубіжним інвестиціям. Скажімо, на кшталт аналогічного аргентинського закону. Але починатися такий документ мав би приблизно такою фразою: «Закон передбачає повне викорiнення корупції і гарантує зарубіжному інвестору незалежність від чиновницьких зазіхань».

Як відомо, надія — останнє, що залишає людину, суспільство, націю і державу. 2000 рік, здається, остаточно переконав нас усіх у тому, що так далі жити не можна. Залишилося підтвердити, що ми так жити не будемо. Тоді світ повернеться до нас. Це станеться неминуче. А почати можна було б з налагодження справді стратегічного партнерства з державами, з якими маємо угоди про... стратегічне партнерство.