Цивільний губернатор Андрій Фабр,

Можливо, небагато хто в Україні знає, що найбільший проспект Європи знаходиться саме в нашій країні, а точніше — в Дніпропетровську. Головна магістраль міста — колишній Катерининський, а нині проспект Карла Маркса, за своїми розмірами — довжиною і шириною — перевищує не лише столичний Хрещатик, але й, скажімо, Єлисейські поля в Парижі чи Невський проспект у Петербурзі.

Поступаючись їм за архітектурними достоїнствами, центральний проспект Дніпропетровська все ж відрізняється своєю неповторною своєрідністю і навіть чарівністю. Влітку він потопає в пишній зелені, і кожного року в травні настає пора, коли на широких бульварах зацвітає біла акація, а сам проспект перетворюється на запашний рай, місце натхнення поетів і закоханих. Про достоїнства і красу Катерининського проспекту з його старовинними будівлями, пам’ятниками, чавунними гратами і бруківкою писали Олексій Толстой і Володимир Гіляровський. А останній навіть порівнював проспект із головними вулицями європейських столиць. Тим часом його історичний вигляд склався завдяки зусиллям однієї чудової, але незаслужено забутої людини — цивільного губернатора Катеринослава Андрія Яковича Фабра.

Біографія губернатора, котрий чимало зробив не лише для Дніпропетровська, але й для всього півдня України, ще чекає на свого дослідника. Відомо лише, що народився А.Я. Фабр 1789 року в Миколаєві, в родині німця-садівника, вихідця зі Швейцарії. В юності він закінчив Харківський університет, був різнобічно освіченою людиною і володів п’ятьма європейськими мовами. Одружився Фабр досить рано, але родинне життя не склалося й до самої старості він був самотньою людиною, присвятивши себе повністю громадській і державній службі.

Кар’єра майбутнього губернатора починалася в Криму, де він протягом багатьох років служив доглядачем лісів і був найближчим помічником генерал- губернатора Новоросії та Бессарабії, графа М.С.Воронцова. Того самого, чий палац і парк нині є «перлиною» кримської Алупки. Пізніше, працюючи в канцелярії генерал-губернатора в Одесі, Фабр заснував тут перший на півдні Російської імперії дендрологічний музей, зібравши в ньому всі зразки дерев і чагарників, що ростуть на території Правобережної України, Молдавії та Криму. А крім того, він став одним із засновників Товариства історії і старожитностей, яке мало чимале значення для культурного розвитку краю. Ще до приїзду до Катеринослава — нинішнього Дніпропетровська — Фабр публікує карту з описом «старожитностей і поселень правобережжя Понта Евксинського» (Чорного моря), а також наукові роботи «Про стародавні нагірні укріплення в Криму», «Про пам’ятки варварських народів, що здавна мешкали в Новоросійському краї» і багато інших. Захоплення історією було його пристрастю протягом усього життя.

1847 року граф М.С.Воронцов стає намісником Кавказу, а свого помічника А. Я. Фабра він призначає цивільним губернатором Катеринославщини. Саме місто Катеринослав, що було того часу справжньою степовою глушиною, справило на нового губернатора, судячи з усього, гнітюче враження. І він тут же взявся за його благоустрій. Головний проспект міста, закладений ще за князя Потьомкіна, відрізнявся лише своєю шириною, а тому в просторіччі іменувався місцевими мешканцями «Широкою вулицею». Між рівниною і нагірними частинами проспекту знаходилося глибочезне провалля. На додачу до всього через проспект до Дніпра протікали невеликі річки, що перетворювалися на стічні канави, «форсуючи» одну з яких поет О.Пушкін, свого часу, сильно замастив взуття і панталони. Як згадують сучасників, болото на дорогах проспекту тоді було непролазне, а в самому центрі Катеринослава бродили корови, свині й кури!

Насамперед Фабр наказав змінити рельєф і спланувати круту гору. За відсутності техніки, землю просто орали плугом, а потім грунт стягували вниз й засипали гігантський яр. Річки і струмки «загнали» у вимощену каменями й цеглою міську зливову каналізацію, окремі ділянки якої діють і понині. Тоді ж, улітку 1847 року, проспектом, протягом декількох кілометрів, розбили двосторонній бульвар, посадивши чотири ряди дерев. Уперше на проспекті з’явилися тротуари, а проїжджу частину почали вимощувати булижниками. Залишки «фабрівської» мостової, вимощеної місцевими арештантами, і сьогодні можна знайти на головній магістралі міста.

Заходи з наведення порядку на проспекті Фабр приймав найкрутіші. Тих, хто псував зелені насадження, нещадно штрафували й навіть шмагали різками для науки інших. Сам губернатор, який щодня здійснював моціон бульварами, якось навіть надер вуха місцевому чиновникові, що поламав гілку бузку. Зате за 11 років правління Фабра результату було досягнуто і проспект перетворився на одну з найкрасивіших і найблагоустроєніших вулиць Російської імперії. Проте європейський порядок, чистоту й озеленення наводили й на інших вулицях міста. Мешканці Катеринослава в своїх спогадах із вдячністю пишуть, що при Фабрі добре працювали лікарні та навчальні заклади, ринки і комунальні служби. Всюдисущий губернатор у все вникав особисто — знімав пробу в їдальнях богоугодних закладів, контролював гирі в торговців, змушував «крутитися» катеринославських чиновників.

Ось типовий приклад «виховання» недбайливих підлеглих — якось до Фабра дійшли скарги на начальника поліції. Запросивши до себе «трутня в погонах», губернатор віддав команду «Йди за мною!» і протягом п’яти годин у літню спеку водив його всім містом. До кінця дня товстий поліцейський від страху і втоми був на грані непритомності, а Фабр на завершення «прогулянки» прочитав йому мораль: «Коли, друже мій, відчуєш, що тебе перемагає лінь, заходь до мене, погуляємо, як сьогодні. Прощавай!»

Само собою, що пунктуального «німця-губернатора», який до того ж був ощадливим до скупості у витрачанні казенних і особистих коштів, катеринославські чиновники боялися й недолюблювали. Про Фабра розпускали побрехеньки та анекдоти, які оповідали в місті ще багато років опісля. Розказували, наприклад, що губернатор вчив свого опалювача заощаджувати... казенні дрова, а тому в його резиденції весь час було холодно. Місцеву знать шокував і одяг «господаря губернії» — вельми скромна, поношена шинель і такий же картуз, в яких його на вулицях начебто приймали за жебрака чи бродягу...

Варто зазначити, що за роки правління Фабра, на місто і губернію випали важкі випробування. 1848 року вибухнула страшна посуха і поголовна епідемія холери, а взимку через погане харчування у простих городян почалася цинга. Однак, завдяки зусиллям губернатора та міського голови Івана Ловягіна (до речі, також неабиякої особистості) поголовний мор зупинили, а катеринославські купці й промисловці, за наполяганням губернатора, за свій рахунок годували тисячі людей. У 1854-56 роках — під час Кримської кампанії — Катеринослав перетворився на величезний військовий госпіталь. Сюди з Севастополя везли десятки тисяч хворих поранених. І знову-таки міська влада і губернатор не зганьбили себе. На околиці Катеринослава, під керівництвом видатного хірурга Миколи Пирогова, було розгорнуто госпіталі, будувалися бараки й карантинні пункти. Життя тисяч солдатів і матросів були врятованi завдяки хорошому обслуговуванню і першокласнiй, як на ті часи, медицинi.

Але навіть у важкі часи губернатор Фабр не забував про культуру. 1849 року було відновлено Потьомкінський палац, який відтоді використовувався для громадських зборів. У одному із залів тут розміщувалася колекція старожитностей, яку Андрій Якович збирав багато років. Тоді ж відновили й облагородили найкращий парк міста — Потьомкінський сад (нині парк ім. Т.Шевченка), колись посаджений англійським садівником Гульдом. За указом Фабра зі всієї губернії збирали та звозили до Катеринослава «кам’яних баб», які могли загинути при розорюванні степу. Цю колекцію — найбільшу в Україні — сьогодні можна подивитися біля стін Дніпропетровського історичного музею.

А на дозвіллі вчений губернатор продовжував, незважаючи на знегоди, роботу над книгами з історії Криму. Видавав він їх за свій рахунок в Одесі й розсилав до книгозбірень університетів і гімназій на території всієї Російської імперії.

1858 року Фабр захворів, за станом здоров’я звільнився зі служби й поїхав до близького його серцю Криму. Тут, наскільки відомо, він займався земельною реформою, добродійністю та історією. Треба сказати, що його близьким другом у Сімферополі був Християн Стевен — фундатор знаменитого Нікітського ботанічного саду. До речі, саме Стевен першим розробив ідею використання вод Дніпра для зрошування кримських земель. У так званий «фабрівський гурток» входили також не менш знамениті люди — академік-лікар А.Ф.Арендт, епідемiолог і військовий хірург Ф.К.Мільгаузен, академік П.І.Кеппен. Всі вони займалися активною освітньою, науковою роботою і благодійною діяльністю на півдні України.

Помер колишній губернатор 1863 року і був похований у маєтку під Сімферополем. Все своє величезне, як на ті часи майно — чверть мільйона карбованців сріблом і 800 тис. асигнаціями, а також близько 10 тис. гектарiв землі він заповідав сирітському будинку на утримання. Цей богоугодний заклад існував у Сімферополі до Жовтневої революції на вулиці, яка так і називалася — Фабрівський провулок. А ось у Катеринославі, а потім — Дніпропетровську, так і не спромоглися якимось чином увічнити пам’ять про чудову людину, що чимало сил віддала на службi Вітчизні. Разюче, але факт: колишній губернатор частину свого майна — декілька тисяч сріблом і золотом — заповідав у державну скарбницю! Чи це не гідний приклад для наслідування нинішніми правителями?

Проте прості мешканці Катеринослава ще довго в минулому сторіччі позаочі називали головний проспект міста Фабрівським. Про це варто б було згадати зараз. Хоча б тому, що сучасна назва проспекту на честь пророка світового комунізму Карла Маркса, давно вже стала історичним анахронізмом і пестить слух, хіба що дніпропетровським чиновникам.