Український погляд на росiйський гiмн
В перші роки після здобуття колишніми радянськими республіками незалежності або після розвалу Союзу, нові держави потребували власної символіки. У країн Балтiї проблем з цим не було. Новоутворенi країни СНД вирішували питання символіки кожна по-своєму. Були навіть курйозні випадки, коли національні символи були згодом замінені на колишні союзні (сусідня Білорусь). Україні з символікою пощастило двічі. Насамперед ця символіка існувала — гербом, прапором і гімном незалежної України досить було лише скористатися. По-друге — перший президент незалежної України Леонід Кравчук почав запроваджувати нову символіку не запитуючи на це дозволу Верховної Ради і не проводячи референдумів, тобто поставивши країну перед фактом. І надалі, протягом майже десяти років керівники нашої країни із зразковим дипломатичним хистом уникали і уникають всеукраїнської дискусії щодо національної символіки. Такі, безперечно, мудрі дії наших перших керівників призвели до того, що українська державна символіка сприймається як належне, а молоде покоління вже й не уявляє собі іншої. Носіння ж депутатами-комуністами червоних, а не синьо-жовтих значків залишається їхньою приватною справою і не більше.
Колишній гімн СРСР, написаний композитором Александровим, замінив у тридцяті роки Інтернаціонал, і проіснував у первісному вигляді аж до початку шістдесятих, коли з гімну враз зникли слова. Повернути радянському гімну слова було вирішено у 1977-му, під час ухвалення «брежнєвської» конституції. Написаний Сергієм Михалковим оновлений текст так ніхто і не заспівав, а згодом питання втратило актуальність. Здавалося, що місце радянського гімну залишиться разом із червоним прапором та серпом і молотом в архівах та музеях, як документа і не більше того.
Аж раптом росіяни відчули дискомфорт без гімну зі словами. Нашвидкуруч взята Борисом Єльциним у якості гімну Росії мелодія композитора Глінки саме зараз стала заважати путінській Росії. Iдеологи нового російського президента вчасно дістали із колоди саме цю карту, аби країна обговорювала саме державний гімн, а не перманентну економічну кризу, політичні проблеми і війну у Чечні. Те, що спочатку розглядалися три варіанти — додати до мелодії Глінки слова, взяти гімном «Боже царя храни», чи повернутися до союзного гімну, було задачею із заздалегідь відомою відповіддю. Оскільки ані Глінка, ані імперський гімн Росії у сучасних росіян не викликають жодних помітних емоцій. Інакше і бути не могло — саме мелодія Александрова без слів викликає у одних ностальгію за колишніми часами, у інших надію на повернення Росії до статусу «збирательки земель». А те, що радянський гімн зовсім не пасує імперському двоголовому орлу та трикольоровому прапору, вже нікого не бентежить. Справді, в новому тексті гімну на музику Александрова, оперативно написану тим самим нестаріючим Михалковим, знайшлось місце і для орла, і для триколора. Замінити ними Комуністичну партію, і Леніна виявилося так само просто, як у 77-му, замінити Сталіна.
Під мелодію нового-старого гімну якось незручно буде різко критикувати політичні і економічні дії нового президента, а це дасть Путіну спокій щонайменше на півроку. Забудуться загиблі підводники та полеглі у Чечні, і народ знову обєднається навколо молодого і сильного президента, який відроджує могутню Росію.
Запитується, а нам що до цього? Справді, буквально повторювати російський сценарій у нас ніхто не буде, а ось урок вітчизняні наші іміджмейкери отримають серйозний. Бо хіба можна порівняти насправді гостру і цікаву суперечку навколо гімну Росії із періодично збуджуваною у нас дискусією щодо депутатської недоторканності, кількості палат та депутатів у парламенті. Народ, звісно, все це одностайно підтримує, проте відволікти цим увагу громадськості від економічних проблем та свіжих політичних скандалів ніяк не вдається. Досвід дискусій «вуличного ТБ» з питань референдуму доводить, що починаючи розмову з недоторканності та двопалатності, люди з вулиці дуже швидко «з’їжджають» на проблеми зарплат і пенсій, зростання цін та інші, про які нашому реформаторському уряду говорити з народом дуже непросто. Потрібна перерва, тайм-аут хоча б на півроку, за які або реформи почнуть давати реальні результати, або уряд поміняють. А де взяти ці півроку? Росіяни показали нашим як це робиться, завівши свою країну в суперечку про гімн із заздалегідь відомим фіналом.
Залишається чекати нових народних ініціатив.
