Приймали і будуть приймати

Другий етап бюджетних «ігор» завершився прийняттям проекту закону в другому читанні. Приймуть і в третьому. Причина одна-однісінька: народним депутатам так не хочеться покидати «хлібне» місце. Де ще ж можна заробити такі гроші? Бо звідки беруться кошти на виборчу кампанію, дарунки школам, будинкам престарілих, окремим громадянам, тощо. На «мізерну», як вони самі стверджують, депутатську зарплату?

Коли порахувати харчування (всі нівроку виглядають!), вартість житла (двокімнатних квартир немає), комунальних послуг, електроенергії, оплату навчання та утримання дітей за кордоном, відпочинок.

За словами депутата Леоніда Черновецького вартість депутатського мандата у Верховній Раді — 1 000 000 доларів США плюс- мінус 150 000. А кому з підприємців невідомо, що вкладена в справу гривня повинна принести, як мінімум, 50% доходу.

Звідси висновок: який проект бюджету уряд не подав би на розгляд, він врешті-решт буде прийнятий. І у першому, і у другому, і у третьому читанні. Покричать, погаласують, засвітяться перед виборцями, а уряд трішечки причеше, причепурить — і приймуть. Під оплески. Майже одноголосно.

На сьогодні ми маємо дві категорії державного фінансування: соціальна доцільність, економічна доцільність; та чотири основних види витрат, що йдуть через бюджет—внутрішні і зовнішні борги, соціальний захист, народне господарство, освіта, наука, культура, тощо. Я розумію, що соціальний захист, освіта, наука, культура потребують державної підтримки, так як і утримання управлінських та силових структур. Щоправда, їх у нас трохи забагато. У нас як проблема, так і створюємо новий орган.

Та ніяк не можу зрозуміти, чому ми повинні підтримувати народне господарство? Гасло: «Підтримаймо власного товаровиробника!» — це нонсенс у ринковій економіці. Чи не видається вам, що підтримуючи власного товаровиробника, ми знищуємо власного товароспоживача? Теза не лише хибна, але й шкідлива. Скажу більше — це міна сповільненої дії закладена в підвалини нашої, на ладан дихаючої, економіки. Коли немає кому і за що купувати, то... чи потрібно щось і продукувати. Здоровий глузд підказує, бюджет повинен бути спрямований на підвищення платоспроможності населення.

Бюджетний процес — сам по собі: економіка — сама по собі.

Бюджет повинен бути спрямований на підвищення громадського споживання. Ми самі вирішимо, що і в кого купувати. Для цього потрібно так мало: думати про народ. І робити для цього все можливе і... неможливе.

Щодо «захисту». Ціна і якість — головні чинники, за якими купують товари та послуги. Скажіть, будь ласка, панове зверхники, навіщо ви в бюджет закладаєте субсидії?

Це ж прихований дефіцит бюджету. Ви ж їх ні комунальникам, ні енергетикам, ні транспортникам, не повертаєте. Це добре знає, і уряд, і народні депутати. Та й пересічний громадянин свідомий цього. Тому й не дуже переймається проблемою: яким тому бюджету бути.

Чи не варто краще порахувати скільки грошей потрібно, щоб населення нормально харчувалось? Будуть гроші — люди краще харчуватимуться, а, значить, буде поштовх для розвитку сільського господарства і харчової промисловості. Необхідно чітко визначити скільки грошей потрібно, щоб сповна сплатити за комунальні послуги, за електроенергію, за газ, за холодну та гарячу воду, опалення. Кому приємно бути боржником? Необхідно чітко визначити скільки грошей потрібно, щоб недоношувати одяг, не добивати взуття, куплені 15 років тому. Будуть у населення гроші — буде інтенсивно розвиватися легка промисловість. А холодильники, а телевізори, а... Вся справа у відсутності грошей. Наявність грошей породжує попит, а попит змушує виробника розширювати виробництво, а, значить, створювати нові робочі місця. Ось і весь захист власного товаровиробника.

Бюджет не повинен розроблятися на двох арифметичних діях: відняти (податкова адміністрація) і розділити (уряд).

Бюджет повинен розроблятися на базі всіх чотирьох дій: множення (зростання доходів населення), додавання (виведення тіньової економіки на світ божий). Віднімання відпаде (невигідно буде не сплачувати податки), ділення буде мати чітко спрямований напрямок: утримання держапарату, силових структур, фундаментальної науки (прикладна повинна сама заробляти), масової культури .

На сьогодні маємо 15 млн. пенсіонерів і 28 млн. умовно працюючих. Практично ж працюють 19 млн. Це ті, хто сплачує податки. Виходить на одного працюючого один iз гаком непрацюючий. 19 млн. працюють за себе і «за того парня» з гаком.

Народу не потрібні пільги, народу потрібна нормальні (середньоєвропейська) заробітна плата і пенсії, які б дали людям змогу жити, а не животіти. Не 8% вартості товару, а щонайменше 50% повинно бути закладено в заробітну платню. Нинішній бюджет спрямований на вимирання, а не на економічне зростання.

Смішно чути, коли уряд говорить про зростання ВВП, про економічне зростання, про профіцит бюджету. Не має приросту ВВП — є приріст споживчих цін, і профіцит бюджету — це самообман. Гірко чути, коли говорять про здобутки, яких і близько немає.

А заяви уряду про підвищення пенсій — ніщо інше, як омана. 74 грн. кінця 1999 року відносяться до 74 грн. на 10.11.2000 року, як 10:4. Вибачте, але пенсії потрібно підвищувати не на 25%, а збільшувати в 2,5 рази. Мінімальна пенсія повинна складати 185 грн. на 1.01.2000 року і відповідно щомісяця зростати на запланований індекс інфляції, а в кінці року перераховуватися. Це зважаючи на наше нинішнє становище. А загалом пенсія повинна бути не меншою ніж 600 грн., що складає 45% заробітної плати. Знову, це зважаючи на нинішнє становище.

І за якою методикою вираховується інфляція? Коли відносно долара, то... Але така одиниця не в обігу на території України. До того ж, за долар у січні поточного року можна було купити 1,5 кг. сала, сьогодні лише 0,5. А хліб, а молоко, а м’ясо, а ріст тарифів на комунальні послуги, а газ, а електроенергія, а... Про що мова. Долар сьогодні повинен коштувати не менше 10— 11 грн. А ми все тримаємо його на «рівні» для МВФ.

А так, заяви уряду про рівень інфляції розходиться з дійсним життям народу. Мені це нагадує анекдот про бухгалтера. На запитання: «Скільки буде 2х2?»—відповів: «А скільки вам треба?». МВФу потрібно 13—15. Значить буде 13— 15. А те, що грошова маса цього року зросла майже вдвічі, ми мовчимо. Знову ввімкнули «верстат»?

Тепер щодо зростання промислового виробництва. Підприємство 1991 року випускало 1200 верстатів, 1999 випустило 1, а 2000 року випустило аж 2. На всю країну здіймаємо крик: «3ростання промислового виробництва. На 100 %». Кого ошукуємо?

За радянських часів ми все порівнювали з 1913 роком. Може нам за основу взяти 1991 рік? І все стане на свої місця. Рахувати потрібно не гроші (гривня знецінюється щоденно), а кількість випущених і реалізованих товарів. В натуральному вимірі. Тоді буде видно: хто є хто.

Який вже рік говоримо про адміністративну реформу, а «віз і нині там». Бо концепція адміністративної реформи хибна. А хто її розробляв? У нас повинно бути одне економічне міністерство. Економіки і фінансів. До його складу повинні ввійти управління: аналізу і прогнозування розвитку промисловості, розвитку сільського господарства, харчової, легкої промисловості, транспорту, зв’язку, фінансів, приватизації (замість — Фонду державного майна), скарбниця, справляння податків (замість Податкової адміністрації ), паливно-енергетичного комплексу. На чолі цього блоку стоїть віце-прем’єр. Все в одних руках.

Прикордонні війська і митна служба повинні бути об’єднані в одну структуру. Всі питання повинні вирішуватись на кордоні. Це ж дикість, коли товари ввозяться в країну через митний кордон, а розмитнення проходить на місці призначення...

Перші пропускають, а другі вирішують, що ввезення незаконне. Хто правий?

Хто і яку вигоду з цього має? А наші силові структури. Кожна iз них має одні й ті ж підрозділи. Міліція, СБУ, прокуратура, податкова мають слідчих. Чи не варто зробити один слідчий орган? Міліція хай займається охороною громадського порядку, СБУ — національною безпекою, прокуратура — наглядом за дотриманням чинного законодавства. Злочини повинен розкривати хтось один, незалежно, кримінальні вони чи економічні. Адміністративні — суд. А нині... І виходить, що центральному апарату потрібно вдесятеро менше чиновників.

А у скільки разів зменшаться управлінські структури на місцях?

Ні, фінансування потрібно залишити на тому ж рівні, або й збільшити. Що ж то за службовець, який отримує 160 грн. на місяць? І чому людина, яка попрацювала (?) в ранзі держслужбовця 10—12 років, отримує зарплатню в 2—3 рази вищу, ніж той, хто починає свій шлях управлінця? Чи не тому й не приходять молоді та талановиті в органи влади?

Сьогодні багато державних структур за свої послуги отримують гроші. За довідки, за підпис, та за бозна-що. Чому? Вони ж отримують заробітну платню з бюджету, за рахунок платників податку. Коли їх послуги платні, то зробіть їх госпрозрахунковими. Це зменшить навантаження на бюджет і пенсії будуть, як у всіх.

Цікава історія у нас складається з законодавчою владою. Верховна Рада — зрозуміло. Вона приймає закони. Було б добре, коли б вона їх і ще й розробляла. Але навіщо потрібні обласні, районні, сільські ради? Які закони вони приймають? Затверджують бюджети, які розробила виконавча влада після прийняття державного? Кому краще видніше, як потрібно використати бюджетні кошти? Звичайно тому, хто той бюджет розробляє. Бюджет повинен формуватись не згори донизу, а знизу — догори. У цьому випадку, і місцева влада, і підприємці отримують стимул: краще працюють — більше залишається коштів підприємцям, у регіоні.

В умовах ринкової економіки будь-який господарський суб’єкт (підприємство, місто, регіон, держава) стоїть перед вибором:

— працювати з прибутком (нам цього досягти не вдається впродовж дев’яти років);

— стати банкрутом ( до цього невпинно наближає нас «реформаторський» уряд).

На жаль, за роки існування нашої держави, ні один з урядів не спромігся розробити реальну Програму розвитку України на довгострокову перспективу.

Не може бути жодної програми без економічного обгрунтування. Саме тому і ведуться запеклі «бої» у сесійній залі Верховної Ради при прийнятті бюджету. Так було усі попередні роки, цього року, так буде й надалі.

Бюджет дуже далекий від реального економічного життя країни. На чому грунтується моє твердження?

Фінансові розрахунки— перший і найважливіший атрибут життєдіяльності будь-якого суб’єкту господарювання. Він повністю відсутній. На рівні підприємств, на рівні адміністративних одиниць, регіонів. Що варта цифра — прибутки від приватизації? Кожному економістові зрозуміло, що це дефіцит при профіцитному бюджеті.

Фінансове планування — перше і найважливіше при розробці будь-якого бюджету, де необхідне передбачення на довгострокову перспективу. Це можливо зробити лише за умови попередніх розробок, які є передумовою «початкових кроків». А цих кроків, на жаль, не зроблено!

Яким чином можна планувати надходження до бюджету, коли практично 99% підприємств не мають розроблених бізнес-планів на найближчі 3—5 років?

Та й про яке планування може йтися, коли вони не знають, що їм «звалиться» на голову завтра, що наш не дуже вельмишановний уряд разом iз податківцями цього разу придумають, а Верховна Рада натиском кнопки затвердить?

Протягом трьох років співпрацівники Центру за участю фахівців Головного управління економіки ОДА працювали над Концепцією розробки Програми соціально-економічного розвитку (бюджету) «знизу-догори», яка в однаковій мірі стосується:

— кожного підприємства будь-якої форми власності;

— кожного територіальної громади (села, міста);

— кожного району;

— кожної області;

— країни в цілому.

Сучасна економічна ситуація в країні, пов’язана з переходом до ринкових відносин, вимагає від господарських суб’єктів шукати нові підходи до внутрішнього планування, нові їх форми і моделі, які б забезпечили максимальну ефективність прийнятих управлінських рішень.

Оптимальним варіантом досягнення таких рішень є нова прогресивна форма плану;

бізнес-план:

— на рівні підприємства;

— на рівні села (зведений бізнес-план усіх господарських суб’єктів села);

— на рівні міста (зведений бізнес-план усіх господарських суб’єктів міста);

— на рівні району (зведений бізнес-план усіх господарських суб’єктів сіл і міст);

— на рівні області (зведений бізнес-план усіх господарських суб’єктів районів та міст обласного підпорядкування);

— і вершина — державний.

Але, коли для окремих підприємств бізнес-план повинен бути повний, то для зведених достатньо двох розділів:

— виробничий план (скільки і чого, за якою ціною вироблятимемо, продаватимемо);

— фінансовий план (документ, що відображає обсяги надходжень і витрат коштів, фінансовий баланс прибутків і напрямків витрат за кожним підприємством, за кожною територіальною громадою, в цілому по Україні, включаючи платежі до місцевих та державного бюджетів на довгострокову перспективу). Це дасть змогу вирішити такі проблеми:

— розуміння загального економічного стану на даний момент в окремо взятому підприємстві, населеному пункті, регіоні і в цілому в країні;

— бачення того рівня, який необхідно досягти на окремо взятому підприємстві, в населеному пункті, регіоні і в цілому в країні;

— планування процесу переходу від одного стану до іншого на найближчу та подальшу перспективу;

— дати реальну оцінку нинішнього стану економіки, її сильних і слабких сторін;

— проаналізувати ринок товарів і послуг;

— проаналізувати ринки збуту (вітчизняні й зарубіжні);

— визначити перспективні напрямки розвитку галузей;

— визначити розміщення продуктивних сил;

— визначити ринки праці;

— тощо.

Програми соціально-економічного розвитку (бюджети), що розроблені за такою концепцією дадуть змогу попередити і достойно зустріти більшість проблем, котрі виникають.

Безперечно, не можна передбачити всіх можливих негараздів при виконанні бюджету, але це дасть змогу до деталей продумати свої дії й прийняти однозначне вірне управлінське рішення, тобто, керувати за попередньо розробленим планом (Програмі соціально-економічного розвитку), а не просто реагувати на явища, котрі виникають.

Така концепція дасть змогу урядові, незалежно від того, хто його очолює, чітко контролювати виконання бюджету, оперативно вносити корективи, без відступу йти шляхом радикальних економічних реформ.

Так, це вимагає великих зусиль: організаційних, фінансових, кадрових, наукових. Отримані кошти від МВФ, Світового банку ми «приречені» використати саме на це, а не на «проїдання», на «утримання» гривні в межах нікому не потрібного «коридору».

Комплекс робіт з аналізу і прогнозування охоплює широке коло питань iз метою забезпечення відповідних умов для соціально-економічного розвитку сіл, смт, міст, районів, області, в т.ч. підвищення рівня управління, стимулювання зростання ділової активності, вдосконалення виробничо-технологічної бази, відновлення виробництва, створення нових робочих місць тощо.

Свої розробки я ще минулого року надіслав найвищим урядовцям. Особисто панам Єханурову, Тигипку, до Бюджетного комітету Верховної Ради...

Кому потрібен бюджет заради бюджету?