Медитації

Під тобою пропливають жовті, червоно-гарячі, білі хмари, які аж ніяк не віщують дощу. Хатинки, немов коробочки з-під сірників бовваніють і виблискують на сонячному промінні. З цієї висоти видко безліч хаотично розкиданих і в одночас переплетених між собою стежок та стежинок, які неодмінно ведуть до однієї великої дороги, або ж на лису похилу гору, густо вкриту кущами ожини. Де ти? Хто ти? Це не має значення. Ти Бог і разом з тим ніщо. В такі хвилини третього не дано.

Гуцульська земля... Земля, що споконвіків була незайманою ніким. Земля, в яку входили цілком і назавжди. Земля, яка ніколи нічого не обіцяла напевно. Земля, яка завжди була сама собі господарем і, як дикий кінь, нищила усіх охочих відібрати у неї свободу.

Минуло багато часу, відколи християнські проповідники принесли свою віру на цю землю, проте і донині в цих краях, як ніде інше, відчуваєш дух язичництва, дух неприборканої нічим людської природи, відчуваєш жагу до життя та усвідомлюєш незнищенність людського духу. Природа тут не просто явище, — це субстанція, з якою спілкуються, люблять і радяться. Це місце, де зливається у єдино людське та боже.

Після кожних відвідин Карпат просиш Бога допомогти ніколи не забути побачене, почуте, придумане на цій землі, де народились і помруть, увійшовши в неосяжну глибінь гуцульської землі, ці прекрасні гори.

P.S. Ці відчуття пережив на Сокільських горах, що неподалік гуцульського містечка Косів.