Облийте їй шубу клеєм!
Комп’ютерні технології заволоділи розумами навіть високопоставлених чиновників. Тому прем’єр-міністр одразу після «континентального» сніданку прийнявся за нову комп’ютерну гру. На відміну від банальних «стрілялок», ця гра вимагала навичок у прийнятті оптимальних управлінських рішень, реформаторських зусиль і невгамовного державного розуму. У випадку перемоги покладалася ціла купа зелених умовних одиниць. На інші випадки були варіанти, але прем’єр мав славу реформатора, тому інші варіанти його не цікавили.
На першому рівні пропонувалося вирішити ряд державних проблем на конкретних прикладах. «Почнемо!» — азартно подумав прем’єр-міністр і натиснув «Enter». «Злочинність» — загорілося лiворуч. Задачка називалася «Хто вкрав скрипку Страдіварі?» На дисплеї якось боком пересувалася незграбна фігурка лейтенанта Коломбо. Він то розглядав сліди від протектора на снігу, то збирав у пакетик недопалки, то всім розповідав про свою дружину, а справа тим часом набувала стійкий присмак «сухаря». Серед альтернатив значилося: «Встановити «телефон довіри», «Запросити комісара Каттані», «Збільшити число міліціонерів» і «Ваш варіант». Прем’єр-міністру кортіло перейти до наступних проблем, тому він кликнув мишею по «Ваш варіант» і по плямистій фігурці з автоматом у правiй частинi. Відразу з усіх боків посипалися «Маски- шоу», оточили лейтенанта Коломбо і зникли з ним налiво в нижню частину. На табло з’явилося «Чекайте відповіді». Не встиг прем’єр припалити сигарету, як на екрані загорівся напис: «Скрипку викрав Коломбо. У ході бесіди з правоохоронними органами цей запеклий вовк зізнався в здійсненні інших злочинів. Під личиною незграбного детектива ховався сексуальний маніяк, серійний убивця, наркокур’єр і хабарник. Ваше рішення привело до підвищення розкривання злочинів у країні на 98%. О’кей. Грайте далі».
Прем’єр записав собі 100 очок і відкрив наступну проблему. Вона називалася «Малий і середній бізнес» і містила в собі задачку — «Конкретна допомога і дійові заходи по оптимізації».
По екрані металася вбита горем Віра Павлівна Чернишевська, колишній підприємець. У її швейнiй майстернi справа спочатку заладилася так, що дівчата змогли купити собі ще одну парасольку для виходу на вулицю. Але тут прийшла «нова людина» Рахметов. Криво посміхаючись і граючи біцепсами, він обклав майстерню даниною. Парасольку довелося віддати. Наступного дня прийшов міліціонер і оштрафував майстерню за відсутність ґрат на вікнах першого поверху. Потім прийшов пожежник і оштрафував за наявність ґрат на цих вікнах, тому що у випадку пожежі дівчатам нівідкіля було викидатися. Потім у всьому кварталі відключили світло. Потім прийшла податкова і забрала всі машинки. Уперті дівчата сказали: «Нічого. Ми підемо іншим шляхом!» і подалися до Туреччини. А Віру Павлівну із собою не взяли. Глянули в паспорт на її дату народження і відмовилися. Тепер вона йшла прямо у зовнiшнi весняні води топитися.
Серце прем’єра не витримало. Все ж таки в глибині душі він був джентльменом. «Вірочко, поверніться! — крикнув він і жбурнув їй Податковий кодекс. «Випливе, все буде добре», — запевняв себе прем’єр. Він точно знав, що Податковий кодекс зліплений з непотопаючого матеріалу, тому записав собі ще 100 очок.
Проблема номер «три» називалася «Брудні танці» і мала завданням прибрати третього зайвого. Висока людина в чорному — Президент, підступна брюнетка в червоному — віце-прем’єр, атлетичний красень із трояндою в петлиці — прем’єр-міністр повільно рухалися в ритмі танго. Зайвою була брюнетка. Як пояснювалося в супровідній записці, президент не міг її прибрати, оскільки підписав представлення про призначення, а прем’єр-міністр не міг її прибрати, оскільки сам же його подавав. Серед оптимальних альтернатив значилося: «Заарештувати брюнетку», «Заарештувати чоловіка брюнетки» і «Ваш варіант». Прем’єр замислився. Як джентльмен, автокатастрофу він цілком відмітав. Заарештувати брюнетку було занадто просто і вело до політичних наслідків. Вища державна мудрість вимагала інших рішень. Необхідно було поставити брюнетку в такі нестерпні умови, щоб вона не витримала психологічної напруги і пішла сама. «Заарештувати чоловіка» не підходить. Нерозумно. Кожен український школяр з дитинства знає, що горді і вільні українські жінки, на відміну від московських бояринь, вічно замкнених у задушливих теремах, твердою рукою продовжують господарювати, коли козак іде на війну (чи в СІЗО). «Посадкою чоловіка наших дам не візьмеш. Потрібні дійові заходи з урахуванням більш чуттєвих сторін жіночої психіки», — міркував прем’єр-міністр. Нарешті він кликнув на «Ваш варіант» і упевненою рукою написав: «Облити їй шубу клеєм». Цієї ж миті брюнетка на екрані спалахнула міріадами іскор і згасла. «О’кей, — загорілося на екрані. У вас 100 очок. Поздоровляємо. Переходьте на наступний рівень».
Наступний рівень був куди складнішим: реформи. Внизу з’явився напис: «Будьте уважними. На першому рівні ви зробили деяку кількість управлінських помилок. Якщо вам не вдасться виправити їх у ході реформ, ви замість призу одержите інший варіант — сюрприз. Удачі». Прем’єр знову надавив на «Enter».
Під написом «Адміністративна реформа» намалювалися мавпа, осел, козел і клишавий ведмедик. Прем’єр зосередився. Слід було діяти грамотно і впевнено. Попереду на кону лежала велика купа зелених умовних одиниць. «Навіщо нам мавпяча праця?!» — подумав прем’єр і стер мавпу ластиком. Зарплату мавпи він поділив між ослом і козлом, накинувши їм по п’ятдесят гривень. Клишавого ведмедика він пересадив з дерев’яної табуретки в офісне крісло з високою шкіряною спинкою. Але чогось все рівно не вистачало. Раптом прем’єра осінило. «Елементарно, Ватсон!» — вигукнув він і, пишаючись своєю адміністративною кмітливістю, намалював над Ведмедиком бронзову табличку: «Косолапський Ведмідь». Але все одно чогось бракувало. «По батькові не вистачає! Адже солідні люди!» — здогадався прем’єр і став підбирати по батькові. «Іванович — не патріотично якось, Тарасович — інтелігенція образиться»... — міркував прем’єр. — Ну, звичайно, Данилович!» І клацнув на «О’кей». Комп’ютер злегка затрясся і зависнув. Але прем’єр стукнув долонькою по кришці монітора і зображення знову з’явилося. На черзі була освітня реформа.
Малюнок на дисплеї представляв систему освіти: органи держуправління, учні, вчителі, засоби навчання — школа, парти, посібники і т.д. Треба було поліпшити один чи кілька елементів. «Органи держуправління і так гарні... На засоби навчання ніяких грошей не вистачить... Спробуємо «вчителі», — вирішив прем’єр. Негайно ж висвітилися альтернативи: «проіндексувати і підвищити зарплату», «підвищити рівень кваліфікації», «виписати вчителів із-за кордону»... Далі прем’єр читати не став і квапливо закрив це «вікно». Треба було працювати з «учнями». Труднощів тут було чимало. Куди, приміром, подівся четвертий клас? Дітей просто позбавили дитинства! «Краще вчитися дванадцять років, насправді одинадцять, але з четвертим класом, ніж одинадцять років, насправді десять, але без четвертого класу», — сформулював пропорцію прем’єр. — Чим просити роботу після закінчення школи, нехай краще трошки довше повчаться на шиї своїх батьків!»
Наступні кардинальні зміни на краще слід було робити в галузі оцінки отриманих знань. Трійки, четвірки, п’ятірки усім набридли ще з дитинства. Куди надійніше ставити «сімки», «десятки», «дюжину». Що також досить половинчасте рішення. Потрібно еквівалентом оцінки встановити що-небудь яскраве, красиве. Пiр’ячка папуг, наприклад. Чи черепашки каурі. Адже діти. «Де ж узяти стільки папуг?» — мучився прем’єр. Може, заводити їх при школах? Не можна. Зловживання почнуться. Заздрість. Захисники тварин заперечувати будуть. Нехай поки одержують собі свої 12 балів. Потім розберемося. Прем’єр «мишкою» скасував папуг і ввів дванадцятибальну систему оцінки знань як найважливіший критерій освітньої реформи.
Останньою йшла економічна реформа. Особливих труднощів тут не виникнуло, оскільки наріжним її каменем були віртуальні доходи від віртуальної приватизації. Просто на екрані вискочив голова Фонду держмайна з цифрою «2 мільярди» злiва на грудях. Прем’єр стер ластиком цифру «2» і написав «дев’ять». Обурений голова став щось було заперечувати і доводити, але прем’єр відстукав йому клавішами «Shut up» і той ображено змовк. На тому реформа закінчилася.
Прем’єр перейшов на останній, найбiльш вирішальний рівень. «Спілкування з народом для досягнення прозорості і взаєморозуміння». Там і тут миготіли дівчиська в бікіні, тітки з кошиками, братва з «конкретними цепурами», мужики з пивом, немиті шахтарі, мускулисті робітники, інтелігенти в окулярах і різний інший народ,
Напис на екрані загрозливо світився червоним: «У ході рішення управлінських задач ви допустили чимало серйозних помилок і грубих порушень елементарної логіки. Але не усе ще загублено. Постарайтеся порозумітися з народом. Удачі».
Альтернатив було зовсім мало: «Зізнатися у всьому і вибачитися», «Звалити провину на інших», «Залишити усе без змін». Прем’єр було вибрав «звалити на інших», але тут відкрилося, що «інші» це — Президент, депутати, олігархи... Прем’єр із жахом захлопнув «вікно» і тремтячою рукою вибрав «залишити усе без змін». «Ви впевнені? — загорілося на табло. «Так», — підтвердив прем’єр зроблений вибір.
Миттєво він опинився на скаженому коні, на шляху до гавані. Парапет осаджувала щільна непробивна юрба. Плакали діти, нестямно верещали баби, поранені відбивалися милицями, якісь офіцери зривали із себе золоті еполети, георгіївські хрести, кокарди і спішно кидалися у воду. «Останній корабель на Константинополь!» — бився в істериці якийсь гімназист. Прем’єр зістрибнув з коня. До трапу було не пробитися. Тоді він різко розгорнув станковий кулемет «максим» і дав довгу чергу. Юрба в дикій паніці шарахнулася від трапу. І прем’єр рвонувся всім тілом назустріч солоному морському вітру. Екран засвітився білим.
Прем’єр приходив до тями майже хвилину. Потім відстукав на екрані великим жирним курсивом: «Де гроші??!!» На екран вискочили хитрі швейцарські гноми, затрясли кубушками з сімома печатками, хором прокричали: «За дзенькіт твоїх реформ, містер, ми заплатили стукотом від наших монет». «Game over» — і зникли. Екран згас. «От же ж (недруковане)... Навкруги, куди ні глянь, одне кидало», — у серцях вимовив прем’єр. І став збиратися на роботу.
