Чи потрібні Україні кредити МВФ?
Сергій ТЕРЬОХІН, народний депутат:
— Почнемо з того, чи брав уряд, протягом «безкредитного» періоду, в борг? Брав. Яким чином? На внутрішньому ринку державних облігацій приватний сектор не інвестував, тому що всі ще добре пам’ятають кризу 1998 року, і довір’я до ОВДП відновиться не скоро. Не давав грошей у великих масштабах Світовий банк і інші міжнародні фінансові організації. Що ж в такому випадку робив кабінет «реформаторів»? А уряд випускав ОВДП і, шляхом політичного тиску, примушував Національний банк їх купувати. У Верховній Раді на цій сесії буде обговорюватися питання: що робити з накопиченим боргом Мінфіну перед НБУ? Реструктуризувати, пробачити або примусити платити? Якщо останній варіант, тоді збалансування бюджету і своєчасні соціальні виплати стають вельми сумнівними. Якщо Кабінет Міністрів розплатиться зі всіма боргами, бюджет увійде в черговий фіскальний дефіцит. Важливий і наступний аспект. Якби Україна була фінансово цивілізованою і чітко виконувався Закон «Про Національний банк», який взагалі забороняє центральному банку фінансувати (прямо або не прямо) дефіцит бюджету, яким чином уряд покривав би тимчасовий фіскальний дефіцит? І ось тут стає зрозумілим, що реальних шляхів для цього два: брати порівняно дешеві і тривалі кредити МВФ або знову на зовнішньому ринку продавати свої зобов’язання під 20—30% і влазити в «боргову яму». До того ж, при умові суворого проходження Мінфіном положень Закону «Об НБУ», вартість внутрішнього запозичення набагато вище за кредити МВФ. Я вважаю, що всі розмови про те, що час вже припинити брати кредити МВФ, безпідставні. Чехія відмовилася від таких кредитів, коли настала фаза інвестиційного «перегріву»: понадміру великий об’єм іноземного капіталу, що прийшов на чеський фондовий ринок, і ринок прямих інвестицій почав загрожувати стабільності чеської крони. Вона почала ревальвувати, що, в свою чергу, привело до сильного чеського експорту. Нам такої «загрози» чекати дуже довго, тому кредити однозначно потрібні. Але уряд повинен більш жорстко відстоювати свої позиції перед МВФ.
Володимир БАРАБАШ, генеральний директор фірми «Мономах»:
— Кредити потрібні, на мою думку, принаймні по двох причинах. По-перше, не стільки потрібні самі гроші, скільки зв’язок із зовнішнім цивілізованим світом. Тенденції ізоляціонізму, які виходять з розмов про те, що «Україна обійдеться своїми силами», набагато небезпечніші, ніж неотримання кредитів. Чиновники з радянським походженням затишніше відчувають себе, коли міжнародні організації з сучасними вимогами до організації управління, влади і розвитку економіки знаходяться подалі.
По-друге, сьогодні неймовірно посилився тиск на бізнес контролюючими органами. Природно, не на той, який сидить «на рубильнику» або «на трубі», а на малий і середній. І «обдирання» українські підприємці відчувають на собі кожен день. Причина зрозуміла: «зверху» поступила команда «потрібні кошти на розв’язання соціальних питань». Ті, хто ніколи не платив податки, і зараз живуть спокійно. А підприємці, що знаходяться у віддаленні від влади, відчувають тиск за повною програмою. Нестача грошей в бюджеті викликає відповідну реакцію фіскальних органів, діючих за принципом «вигрібати будь-яким шляхом». Кредити МВФ потрібні для того, щоб бюджету «легше дихалося».
Станіслав АРЖЕВІТІН, голова правління АБ «АЖІО»:
— Обійтися без кредитів МВФ Україні сьогодні буде надзвичайно важко, адже це той обіговий капітал, який потрібний для підтримання нормального економічного життя в країні. В першу чергу, кредити потрібні для того, щоб обслуговувати $12 млрд. основної суми боргу, яка вимагає щорічних виплат. Якби в державі була би лише ця проблема, можна було б використовувати валютні резерви Нацбанку і покривати зовнішні борги, як це було протягом року, коли ми не отримували кредитів від МВФ. До того ж, коли б у нас не було інших боргових зобов’язань, наприклад, перед Росією та іншими країнами. Якби у нас була здорова економіка з прогресуючим ростом ВВП, нормальним виконанням бюджету, покращенням платіжного балансу, кредити, звісно, не потрібні. Якби ми змогли мобілізувати всі ті кошти, які сьогодні знаходяться «на руках», тобто поза межами офіційного сектора, та втягнули їх в економічні процеси, ми б поповнили обігові кошти, потрібні для обертання економіки. Але всі ці «якби» сьогодні не реалізовані. Я можу лише погодитись з думкою, що Україні було б достатньо отримувати лише кошти, які б пошли на погашення валютних зовнішніх боргів. Потрібно зупинитись і не набирати кредитів для того, щоб вирішувати наші внутрішні проблеми по соціальних виплатах. Це вже ми маємо робити за рахунок нашої реальної економіки, а не нарощувати борги.
