Довге прощання з iмперiєю

Перед українським суспільством постав виклик історії: покласти край «тисячолітній війні усіх проти всіх». Для імперії зла розв’язка конфліктів силою зброї була вічним рушієм прогресу. Ніби продовження роману російського письменника, на «полігоні Сатани» проводиться черговий експеримент: чи може «велика» держава подолати «маленький народ». Численні емісари з «великого полігону» намагалися створити у Криму «маленький полігон», що могло б перетворити наше життя на пекло. Честь і хвала керівникам держави і всім, хто відвернув лихо.

У 1991 році Україна явила світу приклад мирного відокремлення від імперії за допомогою демократичного волевиявлення народу на референдумі. На тлі трагічних подій у «гарячих точках» планети, пов’язаних із розпадом імперій, міжнаціональними конфліктами, український досвід має історичне значення. Україна уникла конфлікту ідентифікації, властивого новим державам. Перший президент проголосив, що українське суспільство буде будуватись за принципом громадянства, і всі національні меншини визнали свою українську громадянську належність. На зустріч лідерів трьох держав у Біловезькій Пущі від імені українського народу Леонід Кравчук ініціював демонтаж останньої в світі імперії, що проіснувала 337 років. Якби імперія повалилася сама, важко навіть уявити, скільки жертв вона могла поховати під своїми уламками... Нашпигована ядерною зброєю, агонізуюча імперія була не меншою загрозою світу, ніж колись гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР. Ми святкуємо День Перемоги, вшановуючи пам’ять мільйонів загиблих і майже не святкуємо Перемогу, яка запобігла, напевно, не меншим жертвам. Це була перемога західноєвропейського поступу цивілізації, у якій Україна поставила яскравий знак оклику і від якої розпочала своє повернення до Європи. Можна сьогодні критикувати народ, що у березні 91- го він проголосував так, а у грудні інакше. Але у березні ще не було танків на вулицях Москви... Коли люди зрозуміли, на що здатна імперія, коли повірили, що можуть впливати на розвиток історичних подій, тоді і проголосували. 1 грудня 1991 року вся країна не спала, чекала біля екранів телевізорів вирішення питання, у якому одночасно переплелись і глобальні проблеми історії, і доля нації, і особисті долі громадян. Опівночі диктор схвильовано промовив: «З днем народження, незалежна Україно!» Те, що уявлялось такою далекою і майже нездійсненною мрією, — здійснилося. Україна змінила хід історії на краще, спрямувала цого у гуманне русло, й український народ, що тільки-но розпочав писати власну історію, вніс у літопис світової історії новий стиль. Україна стала першою державою, що добровільно відмовилася від ядерної зброї. І нехай сьогодні у міжнародній політиці більше рахуються з аргументом сили, започаткована Україною Мова Доброї Волі — мова політики майбутнього. Україна зробила крок у майбутнє світової цивілізації і набагато випередила всі найбільш розвинуті держави, які так і не усвідомили все значення цього кроку і прийняли його, як належне.

Наше суспільство обрало еволюційний шлях розвитку і за дев’ять років набуло дорогоцінного досвіду вирішення конфліктів і криз шляхом переговорів і компромісів. Ці прояви високої демократії здаються дивом на тлі нинішнього стану економіки та спадку тоталітарної ментальності. Комуністи і частина української еліти, що так і не подолала тяжіння імперії, намагаються втягнути Україну до євразійського простору, до старої-нової російської імперії. Дальші спроби розвивати громадське суспільство поки що провалюються, бо не мають підгрунтя. Чорна діра соціальної нерівності загрожує поглинути світло у кінці тунелю...