Друга палата? Якою їй бути?

Асоціація міст України, Українська асоціація місцевих та регіональних влад і Спілка лідерів місцевих та регіональних влад України вважають, що при розробці проектів законів України «Про внесення змін до Конституції України, що випливають з рішень всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», «Про вибори народних депутатів України» та інших законопроектів необхідно враховувати положення, визначені Декларацією Президента України і Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України щодо вдосконалення державної регіональної політики, а також основні положення Концепції державної регіональної політики України, схваленої 5 липня 2000 року Комісією з розробки Концепції державної регіональної політики.

Зокрема, в Декларації зазначено, що до основних засад державної регіональної політики віднесено «запровадження дієвого механізму участі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у процесі прийняття рішень на державному рівні. Найбільш ефективне вирішення цього завдання може бути забезпечене заснуванням конституційним шляхом другої палати у законодавчому органі держави».

Дана норма знайшла своє відображення у Концепції державної регіональної політики щодо другої палати: «Запровадження дієвого механізму участі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у процесі прийняття рішень на державному рівні шляхом створення у двопалатному парламенті Палати Регіонів (Сенату). Формування Палати Регіонів має відбуватися за участi органів місцевого самоврядування регіонів».

16 квітня 2000 року громадяни України підтримали ідею формування двопалатного парламенту в Україні, одна із палат якого «... представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації...»

Отже йдеться насамперед про другу палату (як на етапі формування цієї палати, так і її роботи), яка має бути дієвим механізмом участі регіональних органів влади у законодавчому процесі.

Виходячи із зазначеного, Асоціація міст України, Українська асоціація місцевих та регіональних влад і Спілка лідерів місцевих та регіональних влад України вважають, що одна з палат парламенту України повинна, з одного боку, представляти інтереси регіонів (АР Крим, областей, міст Києва, і Севастополя), тобто інтереси всіх територіальних громад відповідного регіону, а з іншого — бути наділена належними функціями для здійснення реального впливу на законодавчий процес та загальнодержавну політику.

За статусом обидві палати повинні бути рівні і мати чітко визначені власні повноваження, що формуються шляхом перерозподілу нині чинних повноважень Верховної Ради України.

Найбільш повно інтереси регіонів представляють утворені територіальними громадами регіонів органи самоврядування. Такий підхід знаходить підтвердження в статті 5 Конституції України — «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Тобто, органи місцевого самоврядування сьогодні є і будуть у майбутньому найбільш легітимними серед інших, щодо представлення інтересів регіонів, в тому числі і в парламенті України.

Таким чином, друга палата парламенту, що має представляти інтереси регіонів, повинна формуватися органами місцевого самоврядування територіальних громад відповідних регіонів шляхом делегування до палати регіонів представників своїх регіонів.

Крім того, представляти інтереси регіонів у другій палаті парламенту повинні особи, що постійно проживають і працюють на місцях, а головне, що за специфікою власної діяльності мають істотний вплив на регіональне життя і несуть реальну відповідальність за процеси соціально- економічного життя регіонів, отже здійснювати свою діяльність депутати другої палати повинні на непостійній основі.

Такий підхід до формування Законодавчого органу посилив би роль та відповідальність місцевого самоврядування не тільки за стан вирішення місцевих питань, але й загальнонаціональних.

З іншого боку, порядок формування другої палати органами місцевого самоврядування підвищить авторитет цих органів, зацікавленість громадян, політичних і громадських організацій до процесів їх формування, що призведе до іншого позитивного явища — підвищення якісного складу виборних осіб місцевих органів. Одночасно багатоступеневість виборів до другої палати сприятиме висуненню до неї дійсно ключових політичних фігур регіонів.

Таким чином:

— друга палата повинна забезпечити рівне представництво регіонів у законодавчому органі країни;

— друга палата повинна мати дієві механізми сприяння реалізації інтересів регіонів у законодавчому органі країни;

— формувати другу палату повинні органи місцевого самоврядування відповідних регіонів, а саме Верховна Рада АР Крим, обласні ради, Київська і Севастопольська міська ради;

— представляти регіони у другій палаті повинні особи, що несуть реальну відповідальність за стан справ у своїх регіонах.

Основні тези пропозицій:

1. У парламенті — Верховній Раді України утворюються дві палати: Народна Рада і Рада Регіонів.

2. Депутати Ради Регіонів обираються шляхом таємного голосування по багатомандатному округу, що утворюється в адміністративно-територіальних межах регіону.

Депутатів Ради Регіонів обирають депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, Київської і Севастопольської міських рад.

Депутати Ради Регіонів обираються рішенням, за яке проголосувало не менше половини складу відповідного представницького органу місцевого самоврядування регіону.

(Варіант Асоціації міст України: «Народні депутати обираються відповідно статті 71 Конституції України на основі загальних прямих виборів, але кандидати в депутати висуваються в порядку, передбаченому пунктом 5 і працюють у Верховній Раді на постійній основі з місцем роботи безпосередньо в регіоні». Це положення слід врахувати при розгляді пропозицій абзацу 6 стор. 2, пунктів 2, 5, 6, 10.)

Організацію виборів здійснюють відповідні виборчі комісії.

3. Кожен регіон в Раді Регіонів представлений рівною кількістю депутатів — по три.

4. Депутатом Ради Регіонів може бути громадянин України, який на день обрання його в Раду Регіонів досяг 30 років, має вищу освіту, постійно проживає і має основне місце роботи в регіоні, який він представляє.

(Варіант: є депутатом місцевої ради, або має стаж роботи в органах місцевого самоврядування, місцевих державних адміністраціях відповідного регіону не менше п’яти років, проживає в регіоні протягом останніх п’яти років та володіє державною мовою).

Представник у Раді Регіонів не може мати мандата депутата Народної Ради, обіймати посаду в Центральних органах влади.

5. Кандидати в депутати Ради Регіонів висуваються за трьома категоріями:

— від виконавчої влади;

— від місцевого самоврядування базового рівня (міста, селища, села);

— від місцевого самоврядування регіонального рівня.

Кандидати в депутати Ради Регіонів висуваються депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим; обласних рад, Київської і Севастопольської міських рад на своїх засіданнях.

(Варіант: кандидати в депутати Ради Регіонів від виконавчої влади висуваються прем’єр- міністром України).

Депутати Ради Регіонів обираються депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим; обласних рад, Київської і Севастопольської міських рад по одному від кожної з категорій кандидатів.

6. Депутати Ради Регіонів здійснюють свої повноваження на непостійній основі шляхом участі у роботі сесій Ради Регіонів. На час участі в роботі сесій депутати звільняються від виконання інших обов’язків.

(Подібна норма діє по відношенню до депутатів місцевих рад щодо їх участі в пленарних засіданнях та інших заходах.)

7. Чергові засідання (сесії) Ради Регіонів відбуваються один раз на місяць (крім серпня, січня) тривалістю до 5 робочих днів за сесію.

(Варіант: двічі на місяць тривалістю до 2 робочих днів за сесію).

Позачергові засідання можуть бути скликані Головою Ради Регіонів або на вимогу 1/3 обраного складу палати.

8. Рада Регіонів утворює комітети, обирає їх голів. Рада Регіонів не утворює фракцій. Рішення Ради Регіонів приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Всі рішення приймаються не менше половиною голосів від конституційного складу Ради.

Пленарні засідання веде голова Ради Регіонів (спікер).

9. Рада Регіонів зі свого складу обирає Голову Ради Регіонів (спікера), двох його заступників (віце-спікерів) та відкликає їх.

(Варіант: голова Ради Регіонів (спікер), два його заступники (віце-спікери) обираються Радою Регіонів з числа громадян України, що були Президентом України, Головою Верховної Ради України чи прем’єр-міністром України. Голова, його заступники мають (варіант: не мають) право вирішального голосу і працюють на постійній основі.)

Голова веде засідання Ради Регіонів, підписує акти, прийняті Радою Регіонів, представляє Раду Регіонів у вiдносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав.

10. Повноваження депутата Ради Регіонів припиняються за його особистою заявою або у разі, якщо набирає законну силу обвинувальний вирок щодо нього, або у разі, якщо суд визнає його недієздатним або безвісно відсутнім, а також у випадку припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України, смерті, а також:

— у випадку відкликання депутата органом, який його обрав;

— або початком роботи сесії органу, який його обрав, нового скликання.

Відкликання відбувається за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим; обласних рад, Київської і Севастопольської міських рад за яке проголосувало не менше 2/3 від складу відповідного представницького органу місцевого самоврядування регіону.

Причиною для відкликання може бути:

— припинення повноважень депутата у відповідному регіоні чи на посаді;

— відмова депутата від участі в роботі Ради Регіонів протягом трьох місяців поспiль;

— рішення органу, який обрав депутата, щодо його незадовільної роботи у Раді Регіонів.

11. Повноваження Ради Регіонів та Народної Ради мають визначатися за рахунок перерозподілу нині діючих повноважень Верховної Ради України. До основних повноважень Ради Регіонів пропонується віднести:

1. Схвалення законів (несхвалення закону означає накладання вето).

2. Оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

3. Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних сил України, Служби безпеки України, інших утворених, відповідно до законів України, військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

4. Схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

5. Затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення військового чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

6. Схвалення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

7. Надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України, висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

8. Надання згоди на призначення Президентом України на посаду та звільнення з посади голови Національного банку України, голови Антимонопольного комітету України, голови Фонду державного майна України, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

9. Призначення третини складу Конституційного суду України.

10. Обрання суддів безстроково.

11. Призначення на посаду та припинення повноважень членів (варіант: половини складу) Центральної виборчої комісії за поданням Президента України.

12. Призначення третини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

13. Призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування.

14. Утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

15. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Ради Регіонів, затвердження кошторису Ради Регіонів та структури її апарату.

16. Обрання голови Ради Регіонів (спікера), його двох заступників (віце-спікерів).

12. На спільних засіданнях палат Верховної Ради України могли б розглядатись такі питання:

1. Заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України.

2. Заслуховування щорічних доповідей уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

3. Внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України.

4. Визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики.

5. Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею цієї Конституції.

6. Надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України.

P.S.

Слід зауважити, що поширювана останнім часом деякими колами думка щодо обрання депутатів до палати регіонів за територіальними одномандатними виборчими округами, які утворюються в адміністративно-територіальних межах регіону, неприйнятна з наступних міркувань:

— такий шлях можливий, але що від цього отримає регіон, крім чергових депутатів-мажоритарників?

— під кутом зору представлення інтересів регіонів така модель є неефективною — вона фактично існує і тепер (як бачимо депутати-мажоритарники, навіть якщо їх назвати «сенаторами», не можуть і не хочуть представляти інтереси регіонів);

— у парламенті депутати- мажоритарники по самій своїй природі можуть представляти тільки себе або ті сили, що сприяли їх перемозі в територіальному одномандатному виборчому окрузі;

— депутати-мажоритарники в переважній більшості не пов’язані з регіоном і не несуть відповідальності за стан справ у ньому.

Крім того, у деяких регіонах кількість депутатів до Народної Ради може співпадати з кількістю депутатів у Раді Регіонів. В такому випадку (при умові обрання депутатів обох палат за мажоритарним принципом) втрачається будь-яка відмінність між депутатами різних палат, а отже — сам зміст створення палати регіонів.