Макроекономічна «цифра» проти регіонів
Зараз багато говорять про найгострішу необхідність зміни стратегії, умов і схем розвитку економіки, її галузей та секторів. В основі корегування курсу повинна лежати технологічна ресурсно-економічна еволюція. З чим це пов’язано? З трьома найгострішими проблемами всіх населених пунктів і особливо міст: зношеністю основних фондів; технологічним і моральним старінням обладнання та систем управління; високою енергоємністю виробничого циклу.
В основі розв’язку має лежати переоцінка підходів до використання національного ресурсного комплексу. І тут, на мій погляд, держава повинна відігравати роль ефективного політичного, управлінського та законодавчого інвестора.
Основними векторами реформування мають стати житлово-комунальна сфера та сфера енергетики — це базові галузі, що відбивають рівень соціально-економічного розвитку регіону. Наша економіка у виробничому циклі все ще успадковує принципи розбалансованості, інтенсивності та технологічного запізнення радянської економіки. Найбільш гостро це виявляється за умов енергетичної кризи. Гаяння часу зі стратегічною переорієнтацією національної економічної політики в бік регіонів, муніципальних комунальних господарств може в найближчій перспективі призвести до інфраструктурної кризи. Тому вже зараз житлово-комунальні, соціально-економічні проблеми міст повинні стати проблемами національної економічної безпеки країни. Основні процеси розвитку необхідно перенести в регіони, скоординувати в цьому напрямкові дії владних структур всіх рівнів, законодавчо закріпити національну політику ощадливості на урядовому рівні і тим самим вибудувати цілісну, стабільну економічну систему із замкненим внутрішнім циклом виробництва.
Зі свого боку Харків готовий виступити з рядом конструктивних пропозицій як у галузі законодавчої розробки та впровадження загальнонаціональної програми енерго- та ресурсозаощадження, так і в науково-практичній сфері її реалізації. Величезний науково-технічний і виробничий потенціал міста посідає зараз лідируючу позицію як розробник і реалізатор інноваційних проектів у сфері міської енергетики, житлово-комунального господарства, будівельної індустрії. Указ Президента країни «Про прискорення реформування житлово-комунального господарства«(19.10.99) ми зустріли з конкретними міськими програмами.
За участю вчених і практиків — харків’ян — було розроблено та прийнято Кабінетом Міністрів ряд постанов, які сприймалися як цілюще повітря в задушливій атмосфері, здавалося б, безнадійного комунального застою. Я маю на увазі постанови КМ «Про заходи щодо реконструкції житлових будинків масових серій» (14.05.99 р.), «Про відстрочення платежів усіх рівнів підприємствам житлово-комунального господарства» (22.09.99 р.).
Усі ці важливі документи народжувалися не на рівному місці. Візьмімо лише один приклад: свого часу ми, претендуючи на пілотний проект, представили всі свої розрахунки, що стосуються енергореставрації п’ятиповерхових будинків без відселення мешканців. А вони такі: споживання енергоресурсів у будинку, реконструкцію якого ми закінчуємо, за рік поменшає на 40%. І якщо реставрувати всі «хрущовки», а в нашому місті вони становлять 25% від усього житлового фонду, то це дасть можливість заощадити паливно-енергетичних витрат на 30—40 %. При цьому вартість реконструкції становить 55—75 % від вартості спорудження нового житла. Не пройшло й двох років, як цей перший проект вилився в державну Програму реконструкції житлових будинків перших масових серій, котру затверджено Кабміном трохи більше аніж рік тому. Документ, звичайно, дуже важливий для всіх міст України. Його можна було б розглядати як яскравий позитивний приклад національної економічної політики в бік регіонів, якби не розходження ідеї з конкретним її втіленням у життя. Сьогодні регіони, щиро кажучи, залишилися один на один з цією проблемою. Відсутність послідовної політики реформування, гнучкого законодавчого управлінського і фінансового маневрування робить ці потуги малорезультативними. А самим містам, як би вони не намагалися піти «в удільні князівства», з цим не впоратися.
Хоча, звичайно, органи місцевого самоврядування багато роблять за нинішніх фінансово-економічних умов для підтримки комунальної інфраструктури міст на робочому рівні. Але все це скоріше боротьба за виживання. Потрібні загальнонаціональні програми регіонального розвитку, створення пріоритетних секторів у економіці регіонів, програм муніципального господарського розвитку, програм ощадливості в енергосекторі, в секторах водопостачання, транспорту, доріг тощо.
Яскравим доказом цього є ситуація з електроенергією. Нещодавно в Харкові відбувся, на мій погляд, доленосний форум: за ініціативи О.Дьоміна, В.Щербаня і Є.Томіна — глав Харківської, Сумської та Полтавської облдержадміністрацій — розглядалося питання про створення «енергоострова» Північного регіону України. У розмові також взяли участь представники Міністерства палива та енергетики України, РАТ «ЄЕС Росії», Міністерства РФ у справах атомної енергетики, керівники підприємств і організацій. У результаті було прийнято ухвалу про необхідність створення «енергоострова». Що це дасть Україні та Росії? Трьом українським регіонам — стабільне забезпечення електроенергією, збільшення завантаження наявних потужностей, створення додаткових робочих місць. Окрім цього, споживання російської електроенергії дозволить заготувати на зиму потрібний обсяг твердого палива для українських теплових електростанцій. Для Росії «енергоострів» не менш важливий: її енергетичні підприємства матимуть надійне джерело так необхідного їм обладнання та запасних частин, які виробляються на підприємствах енергомашинобудівного комплексу трьох північних областей України. Зараз, наприклад, на складах Сумського заводу цього добра на $ 4 млн., і він шукає покупця, в той час, як керівник однієї з атомних станцій Росії шукає таке ж обладнання і готовий закупити його на суму $ 3 млн. Собівартість електронергії, отриманої шляхом такої співпраці, знизиться на 15 відсотків.
Все, здавалося б, чудово: учасники наради були одностайні в своїй готовності до створення «енергоострова», а до цього ми заручилися підтримкою Президента країни в цьому питанні. Але Кабінет Міністрів проти! Основний аргумент — це недосплата в разі роботи «острова» живих грошей до бюджету.
Сьогодні Кабінет Міністрів, в основному, зайнятий роботою над макроекономічними показниками, які дійсно необхідні, але недостатні для повноцінного становлення України як стабільної, соціально і економічно розвиненої держави. На рівні уряду повинні бути задіяні нові механізми регіональної політики з новими ідеями та напрямками, що враховують інтереси й потреби міст, і, особливо, тих центрів, де проблема ресурсної недостатності проявляється найбільш гостро.
У межах адміністративної реформи, що проводиться зараз, створення одного міністерства в справах регіонів не здатне вирішити всього комплексу проблем. Тому Харків під егідою розробки та реалізації загальнонаціональної програми ощадливості виступає з ініціативою створення урядового Комітету з питань регіональної політики, в якому братимуть активну участь як представники зацікавлених і профільних міністерств, так і голови великих міст, представники облдержадміністрацій. У такому комітеті могли б комплексно вироблятися програми розвитку та реконструкції житлово-комунального господарства міста, міського енергосектора, комунікаційної інфраструктури міста з урахуванням саме регіонального впровадження. В межах діяльності комітету могли б розроблятися законопроекти, що спрямовуються до Верховної Ради, і пов’язані з проведенням загальнонаціональних програм, відмінною рисою яких, я ще раз підкреслю, була б їх чітка регіональна спрямованість.
Створення при уряді подібного цільового органу зможе скорегувати державну регіональну політику відповідно до реальних запитів і проблем українських регіонів, сприяти системній адаптації та модернізації регіонального комунального господарського базису нашої держави. Я твердо переконаний, що створення ефективно функціонуючої регіональної комунальної економічної системи є не просто вимогою часу, але й оптимальною стратегією соціально-економічного розвитку України.
ДО РЕЧІ
Аргументи на користь ідеї «енергоострова» — в коментарі голови Харківської облдержадміністрації Олега ДЬОМІНА:
— Ідея не нова. Раніше так і було — три області отримували частину потрібної електрики від російських електростанцій за рахунок перетоків енергії. Рік тому енергосистеми двох держав відокремилися. Ми хочемо відновити схему, але на новому економічному рівні.
Енергоострів вигідний і Україні, і Росії. Ми пропонуємо на регіональному рівні, за допомогою місцевих підприємств залучити російську електроенергію з розрахунком за неї нашою продукцією. Я хочу наголосити: це не буде бартер, це будуть розрахунки на основі клірингу. Притягуються і російські, й українські банки, які мають намір кредитувати учасників відносин.
Наш машинобудівний комплекс отримує можливість працювати, стабільно забезпечуючи російські енергетичні підприємства обладнанням, а Україну — робочими місцями і прибутками. До речі, російська електроенергія дешевша, ніж українська, а наші машини продаватимемо за цінами, які вищі, ніж на внутрішньому ринку.
Якщо схема запрацює, то ми зекономимо не менш ніж 250 тис. тонн вугілля, 50 млн. кубометрів газу, які можна буде використати взимку.
Можна отримати і паливо з Росії, щоб завантажити власні генерувальні станції. Коли мені кажуть, що в Україні достатньо своїх генерувальних потужностей, я погоджуюся. Та всім відомо, що в нас не вистачає палива для них. І якщо ми за рахунок свого постачання забезпечимо його притік із Росії, це буде ще один виграш для України.
Створено спеціальну координаційну раду, до якої увійшли українські та російські фахівці. Напрацьовано протоколи. Немає жодних технічних проблем щодо під’єднання трьох областей до енергетичного поля Росії. До речі, раніше такий «острів» був, і жодних проблем не було.
Острів не збільшує державний борг України. Навпаки. За розрахунками ми можемо брати російської електроенергії на $5 млн. щомісяця, а свого обладнання спроможні постачати на значно більшу суму. Ну на ті ж самі $5 млн.
Дехто каже, що острів — це втрата енергетичної незалежності України. Ми й так залежимо від постачання російських енергоносіїв. А реалізація наших пропозицій дасть змогу зробити цю залежність взаємною, бо в такій самій залежності від постачання нашого обладнання будуть російські генерувальні підприємства.
Я вже казав, що рік тому електроенергія з Росії до нас надходила по перетоках. Як тільки ми відмовилися від цієї співпраці, ситуація на енергоринку України відразу погіршилася. Це ми всі відчули. Тож ті 600 мегават, які ми залучаємо на енергоострiв, можна використовувати на енергоринку України.
Питання потрібно вирішити в Києві. Є підтримка Президента України, з нами згоден прем’єр-міністр, але немає ніякої реакції з боку міністерств. У мене була розмова з міністром палива та енергетики, найближчим часом наші фахівці їдуть у міністерство відпрацьовувати деталі програми. Я покладаю велику надію, що здоровий глузд переможе ті можливі амбіції, які сьогодні заважають реалізовувати регіональні можливості.
Михайло БІДЕНКО, «День»
P.S. Віце-прем’єр Юлія Тимошенко, перебуваючи в Сумах, категорично заявила, що ніяких енергоостровів в Україні не буде.
