«Останній дзвоник» учителів
Учора звиклий до гуркоту шахтарських касок Київ почув новий варіант «гучного протесту» — дзвін десятків ручних шкільних дзвінків, які ще за день до цього дзвеніли у дворах шкіл. На оглядовому майданчику біля столичної арки Дружби народів, що в Хрещатицькому саду, з ініціативи ЦК профспілки працівників освіти і науки України зібралися на мітинг, за різними оцінками, 4-5 тисяч учителів із Києва і всіх регіонів України, включно з викладачами вузів і студентами — теж не тільки з Києва.
Традиційно законослухняні й терплячі, вчителі явно доведені до крайності. Середня вчительська зарплата, яку не індексували з 1996 року (!), нині становить 145 гривень. Держбюджетом-2000 на освіту і науку передбачено 3,39% ВВП, але ці гроші розподіляються, на думку рядових працівників галузі, не дуже логічно. «Нам, звичайно, потрібні комп’ютери і підручники, — коментують вчителi слова міністра освіти і науки Василя Кременя про поліпшення ситуації в цій сфері, — але може статися так, що навчати за ними дітей буде нікому». Щодо цього найбільше незадоволені майбутні педагоги. Серед молоді професія вчителя давно стала непрестижною — у звичайній школі молодому фахівцеві не варто розраховувати більш ніж на 119 гривень, за умови, що взагалі вдасться влаштуватися (незважаючи на малу кількість нових кадрів, вакансій все-таки ще менше). «Добивають» вчителів прийоми економії коштів а-ля свіжа ще постанова ВР від 30 березня цього року, згідно з якою наказано стягувати податок (26%) навіть з допомоги, яку профспілка надає геть уже нужденним працівникам. Після повідомлення про це «в тему» прозвучав виступ представників Херсонської області. Вони розповіли, до яких заходів свого часу вдавався уряд після низки звернень і пікетувань обладміністрацій: головам останніх порекомендували провести з вчителями... роз’яснювальну роботу про скрутне економічне становище в державі. Варто процитувати одну з думок з цього приводу: «Ми все життя вчили інших. Може, добродії міністри, депутати навчать нас утримувати себе, дім і сім’ю за $25 на місяць?»
Педагоги вказують, що вони не просять, а вимагають те, що належить їм згідно із законом. Дотримання Закону України «Про освіту», ряду інших законів, а також погашення заборгованості із зарплати на початок наступного навчального року — вимоги, які вони висувають до уряду і «всієї виконавчої влади». Від законодавців же очікують, якнайперше, «затвердження нормативно-правових актів про встановлення надбавок за вислугу років» і повернення пільг студентам. Вчителі стверджують, що у разі невиконання вимог вдадуться до «всіх передбачених законом» способів протесту. Наприклад, оголосять першого вересня безстроковий страйк. Наскільки реальна така перспектива, сказати поки що важко. А от про перспективи держави з убогими педагогами можна говорити з упевненістю.
ДО РЕЧІ
У мальовничій Ставниці Летичівського району на Хмельниччині одна з учительок показала кореспонденту «Дня» Михайлу ВАСИЛЕВСЬКОМУ свою ощадну книжку, на яку їй зарплатню перераховують. У січні ц.р. вона одержала 24 гривні, у лютому — ні копійки, у березні — 28 гривень, у квітні — 30. Отже, разом iз початку року — 82 гривні. Її колега йде на уроки з торбою пиріжків власної випічки. Як тільки задзеленчить дзвоник на перерву, на шкільному подвір’ї продає їх своїм учням.
Учителька Анастасія Дуб з тієї ж Ставниці після уроків їде до Хмельницького. Там на нічному гуртовому ринку ходить поміж рядами, ятками, припрошуючи: «Свіжі відбивні з картоплею...» Повертається додому попуткою аж під ранок, плентається до школи.
Ставницькі освітяни заздрять своїм колегам із сусіднього Голоскова. Голосків — біля автомагістралі, що веде з Хмельницького до Києва. Ця ділянка дороги — їхня. Збувають подорожнім молоко, яйця. Кожна тримається за коров’ячого хвоста, як за рятівну соломинку. А навчально-виховний процес? «Ніхто наразі за це не питає. Учителям нашого краю заборгували 13 мільйонів 70 тисяч гривень зарплатні — станом на перше травня. Замість грошей їм пропонують речі, якi на ринку втричі дешевші. Хоча кажуть, що уряд категорично заборонив бартерні операції», — узагальнила співробітник Хмельницького профкому працівників освіти Ганна Гладинюк, вирушаючи разом із тридцятьма вчителями до столиці, під стіни урядової будівлі.
