Чорноморський флот з приводу стрільби по цивільних суднах претензій не приймає. Чому?

У країнська сторона визнала свою відповідальність за інцидент із вантажопасажирським судном «Верещагіно», яке було пошкоджене російською ракетою у ході підсумкових навчань Чорноморського флоту Росії, і не має до російського флоту матеріальних претензій, повідомив начальник головного штабу військово-морського флоту Росії Віктор Кравченко. За його словами, таку заяву зробив у середу ввечері начальник пароплавства України у відповідь на вручення йому генеральним консулом Росії у Сімферополі морського протесту.

Як відомо, у понеділок під час збору-походу кораблів ЧФ Росії за 30 миль від Донузлава, учбова протикорабельна крилата ракета, випущена береговим комплексом Російського флоту з мису Херсонес у Севастополі, на виліт прошила надбудову українського судна «Верещагіно», поранення в ногу отримав член екіпажу.

Російська сторона стверджувала, що провина за інцидент лежить на капітанові теплохода, оскільки Чорноморським флотом було вжито всі заходи щодо закриття району навчань для забезпечення безпеки. Перший заступник начальника штабу ЧФ віце-адмірал Олександр Цубін (він керував силами з прикриття району навчань) стверджував, що, згідно з міжнародною практикою, було сповіщено мореплавців про виконання ракетних стрільб і визначення небезпечними районами станцій «Одеса» і «Маріуполь» 17 квітня і станції «Новоросійськ» 19 квітня. Та, незважаючи на вжиті заходи і своєчасне сповіщення, «Верещагіно» увійшов до небезпечного району. Відсутність на борту теплохода навігаційної інформації, за словами Цубіна, не знімає відповідальності з капітана. До речі, хоча судно було обладнане спеціальною системою оповіщення, капітан, як повідомив учора «Голос України», стверджує, що попередження не отримував.

У вівторок начальник штабу українського флоту віце-адмірал Віктор Фомін сказав про те, що капітан українського судна, можливо, не знав, що район навчань є закритим для пароплавства, або ж, знаючи про попередження, свідомо зайшов до цього району.

Водночас українські військові, котрі беруть участь у розслідуванні випадку, стверджували, що повну відповідальність за безпеку стрільб несе їхній керівник і начальник сил закриття району. Так передбачено Правилом ракетних стрільб. Цей же документ говорить про те, що при появі в секторах стрільби сторонніх, ракетну стрільбу має бути припинено. Цього не було зроблено, що фактично говорить про те, що при проведенні стрільб Чорноморський флот Росії не вжив усіх заходів щодо забезпечення їхньої реальної безпеки.

Якщо в історії з «Верещагіно» можна начебто поставити крапку, то загалом безпека перебування і діяльності ЧФ в Україні — тема окрема і, за великим рахунком, невирішена. Подібні випадки з невдалими ракетними стрільбами в історії Чорноморського флоту вже траплялися. Так, у 70-х роках, під час учбових стрільб крейсер «Адмірал Головко» підбив морський тральщик, де були загиблі і поранені. У вересні 1996 року на траверсі мису Лукул за 20 миль від Севастополя зник сейнер «Саор-3». Причина зникнення корабля досі невідома, хоча тоді в районі зникнення сейнера також відбувалися учбові стрільби кораблів Чорноморського флоту. До того ж, у зоні ураження крилатих ракет ЧФ, в районі морського полігону, знаходяться і нафтові вежі. Якщо станеться такий же сюрприз, як і з українською «Точкою», яка влучила в житловий будинок у Броварах, то екологічна катастрофа вельми реальна...

КОМЕНТАР

У всій цій ситуації звертає на себе увагу схожий вже на тенденцію безапеляційний тон Москви. Попри те, що російські кораблі, які охороняли зону стрільб, фактично прогавили заходження в сектор обстрілу цивільного судна, «крайнім» ЧФ відразу ж зробив капітана українського корабля. Цей інцидент іще раз нагадав про серйозну проблему — ЧФ як чинник напруженості для України. Очевидно також, що офіційний Київ поки, м’яко кажучи, не розробив ні послідовної лінії поведінки в подібних ситуаціях, ні стратегічної позиції щодо майбутнього іноземного військового угрупування на території України. Про це — в коментарі Анатолія ГРИЦЕНКА, президента Українського центру економічних і політичних досліджень: — Щодо, власне, інциденту, слід зазначити, що у будь-якому разі провина лежить на організаторах навчань, оскільки розпочинати їх можна лише в повній упевненості, що забезпечено усі гарантії безпеки і в зоні ураження немає ніякого стороннього плавзасобу. Тут з боку росіян доречні лише вибачення без усілякого підвищеного тону. Що ж до більш широкого погляду на проблему, то, по-перше, Чорноморський флот не є могутньою військовою силою у прямому розумінні цього слова, тим більше в умовах замкнених акваторій Чорного моря. Протоки надійно контролюються Туреччиною, і вийти, скажімо, у Середземномор’я без дозволу НАТО російський флот не в змозі. Сам Чорноморський басейн характеризується тим, що жодна з держав, які знаходяться тут, не має достатньо сил для здійснення масштабної агресії, в тому числі і на територію України. По- друге, сучасні засоби ведення бойових дій дозволяють влучати у будь- які надводні цілі з берега, враховуючи розміри Чорного моря. Тобто Росії, за великим рахунком, база в Севастополі не потрібна. Вистачить бази у Новоросійську, плюс авіація, яка є у РФ і оперативно-тактичні ракети. Тому Чорноморський флот є, швидше, політичним символом, і будь-які наслідки його перебування у Криму є і будуть політичними.

Звідси беруть початок два типи проблем. По-перше, стосовно будь- якої країни, на території котрої розміщено озброєні формування іншої держави. Будь-який факт хуліганства, будь-яка дорожньо-транспортна пригода набуває політичного характеру і виноситься на рівень двосторонніх відносин — як, скажімо, свого часу в Японії з американськими чи у вже об’єднаній Німеччині — з російськими військами. Існують труднощі економічного плану, наприклад, питання оренди і комунальних послуг. Періодично виникає і питання про нанесення шкоди довкіллю — адже військова діяльність завдає великого екологічного лиха. Нарешті, з’являються «психологічні» проблеми. При будь-якому, скажімо, підвищенні грошового постачання у флоті однієї країни виникає питання «хто більше любить свою армію». По-друге, це проблеми взаємовідносин України і Росії. До Криму періодично приїздять російські ортодокси, котрі не позбулися імперського мислення, і будь-який візит того ж Юрія Лужкова чи, тим більше, Едуарда Лимонова з їхніми провокаційними заявами викликає не тільки відповідну реакцію наших ЗМІ, але й не менш різкі заяви вже наших правих ортодоксів. Ще один, як мені здається, серйозніший аспект — це використання Росією Чорноморського флоту в «гарячих точках», як донедавна було з Чечнею. Це таїть у собі загрозу поширення тероризму на території України. Я вважаю, що наше керівництво має сказати рішуче «ні» подібним діям Росії, особливо без попередніх консультацій. Якщо піти далі й припустити, нехай теоретично, виникнення у Чорноморському басейні великого військового конфлікту, то Україну буде негайно поставлено перед жорстким вибором — на чий бік стати. Зберегти нейтралітет за цих умов буде абсолютно нереально. Тому в таких ситуаціях, як згадана вище, треба знаходити спільні, компромісні рішення. І останнє: присутність на нашій території Чорноморського флоту РФ обмежує зовнішньополітичний вибір України. Питання про вступ України до НАТО поки що на практиці не постало, але якщо в майбутньому Україна підійде до такого рішення, то реалізувати його буде просто неможливо в тому числі і через присутність у Криму російських військ.