Сімнадцять миттєвостей весни

Гіммлер був не на жарт схвильований. Чекаючи на свою чергу в приймальні у фюрера він із жахом розповідав Борману останні новини.

— Ви чули заяву цього божевільного російського політика з прізвищем на букву Ж. Ну того, якого Сталін жартома призначив адміралом радянського флоту на Індійському океані. Він сказав приблизно таке: «Ви винні нам мільярди рублів. Усе віддасте! Оскільки грошей у вас немає, будете віддавати територіями. Флот — забрати, Тіроль — забрати! Тому неминуче ще більше погіршення відносин. Німеччина має піти монгольським шляхом, тобто повністю підкоритися Союзу, і якнайшвидше! Мюнхенська «Баварія» гратиме в Москві».

— Що ви говорите, рейхсфюрере, це ж просто фашизм якийсь! А про те, що в нас мало російських шкіл для дітей радянських розвідників він не казав? Це улюблена тема їхнього керівництва... І що ви про все це доповісте йому... (він виразно подивився на двері кабінету Гітлера).

— Повідомлю все як є, але пораджу якомога менше звертати увагу на цього клоуна від політики. Перш ніж лізти своєю угодованою пикою в наш бубличний ряд, хай спочатку розбереться зі всією нерухомістю, що належить йому і його нащадкам.

* * *

Сидячи в своєму кабінеті, Мюллер зосереджено крутив ручку настройки приймача, сподіваючись почути позивні свого улюбленого «Німецького радіо». У кімнату нечутно увійшов ад’ютант і багатозначно повідомив...

— Марка виходить із коридора.

— З якого коридора?

— З валютного.

— Але ж його відмінили.

— От тому й відмінили!

* * *

Вольфа терміново викликали зі Швейцарії в Берлін. Причина була простою — фюрер змушений був особисто вимагати від дипломата- сумісника або здати депутатський мандат рейхстагу, або покинути державну службу в апараті виконавчої влади. Але приймати остаточне рішення той не квапився, обіцяючи визначитися відразу ж після прийняття закону «Про статус осіб, які ведуть таємні переговори з противником». І повертатися на батьківщину поки що теж не збирався. Натомість, за старою німецькою традицією, він відкривав на своє ім’я валютні рахунки в нейтрально-альпійській країні й уже обмірковував, чи не придбати йому про всяк випадок паспорт якого- небудь Суринама.

* * *

Професор Плейшнер, виконуючи чергове доручення Штірліца, опинився в затишному угорському містечку на березі Тиси. Перед тим, як зайти у конспіративну квартиру, розташовану на Квітковій вулиці, він завбачливо подивився на віконний отвір другого поверху. Підвіконня було заставлене гігантських розмірів свічниками з безліччю свічок. Але це був не умовний сигнал про небезпеку, а результат віяльного відключення електроенергії. Раптом у вікні з’явилося всміхнене обличчя Йорка Хайдера, який дивився на професора й почав робити руками жести, запрошуючи ввійти. «Все, провал!» — подумав Плейшнер, і кинувся бігти. Позаду почувся тупіт чобіт. Виходу не було. Залишалася тільки смерть. І він сміливо пірнув у ціанидові води ріки, які рясніли мертвою рибою.

* * *

«Ніяк не можу впоратися з комуністами! — скаржився Гіммлер Герінгу. — Вже й у привласненні майна, що вціліло після пожежі в приміщенні рейхстагу, їх звинувачував, і всіх «доберманів пера», вишколених Геббельсом, на них спустив, а за них все голосують і голосують пенсіонери, які колись особисто знали Клару Цеткін і Розу Люксембург. От уже й підготував законопроект «Про заборону діяльності Комуністичної партії Німеччини», та боюся не пройде». «А ти спробуй організувати їм розкол, — порадив Герінг, який розвалився в кріслі, єзуїтськи усміхаючись. — Знайди незадоволених серед червоноперих, порадь їм створити яку- небудь Німецьку комуністичну партію, а тих потім також можна буде розбити на складові частини. Дивись, і подужаємо червону загрозу». На тому й порішили.

* * *

Одного разу після закінчення селекторної наради головних нацистських злочинців Мюллер звернувся до Айсмана з особистим запитанням:

— Послухайте, друзяко, ви ж дивилися цей новий польсько-німецький фільм із симпатичною назвою «Вогнем і мечем». Чи сподобалася вам кінострічка? Тут дехто (він непомітно кивнув головою в бік Геббельса) каже, що вона антинімецька.

— Ні, чому ж. Фільм дуже добрий. І аж ніяк не антинімецький. Якщо пильно не придивлятися, — відповів той, поправляючи темну пов’язку на оці.

* * *

Штірліц і пастор Шлаг прогулювалися разом вузькими вуличками Берна. Відомого пацифіста, як завжди, потягло на софістику. «Я не розумію, що коїться в рейхстазi, — просторікував пастор. — Ця вульгарна мелодраматичність у відносинах «більшості» і «меншості», це «принципове» відсиджування на балконі парламентських аутсайдерів, ці фракційні ламки, хитання депутатів у пошуках кращого життя (причому зовсім не для виборців, як хотілося б думати). Вранці вони приходять у сесійну залу з томиком Карла Маркса в руках, до обіду вони вже серед яких- небудь ультрафіолетових або блакитних, а ввечері клянуться у відданості НСДАП або ідеї відродження німецьких регіонів. Абсолютна безпринципність! Добре хоч бюджет-45 сяк-так подужаємо. А то соромно було б дивитися в очі американцям і англійцям, та й росіянам, звичайно. Капітуляція на порозі, а в нас все було на «ручнику», неначе дикуни якісь. Мене тільки насторожує ця бездефіцитність. Скільки зберемо, мовляв, стільки й витратимо. Невже в минулі роки до цього ніхто додуматися не міг?».

* * *

Шеллендбергу зателефонували зі ставки й суворо наказали з’ясувати, хто стоїть за явно провокаційними публікаціями в британській газеті «Final time», що компрометують Рейхсбанк і його колишнього керівника, який пішов тепер «у гору». Начебто цей самий банк так хвацько «прокрутив» гроші іноземних кредиторів, отримані кілька років тому, що в них досі голова йде обертом і в очах рябить. І найгірше, що ці статті з’явилися саме тоді, коли німецька урядова делегація перебувала в Лондоні, де торгувалася про відстрочку виплати майбутніх репарацій. Начальник розвідки, якого жорстоко мучив грип, лише здивовано стинув плечами й послався на якихось міфічних «незадоволених діями уряду». Щоб відчепилися.

* * *

— Що це ви мені принесли, Штірліце? — здивовано запитав начальник податкової інспекції Рейнського району Берліна Церберман, роздивляючись папір з гербом СРСР і червоними зірками.

— Довідку про прибутки з основного місця роботи, — чесно зізнався радянський резидент, акуратно заповнюючи декларацію (французькою мовою, лівою рукою, без підпису).

— Я взагалі не розумію, чому ви працюєте на Союз, — поспівчував ворожий податківець, — пільги скорочує, зарплату не індексують, тарифи на комунальні послуги підвищують!

— Чому, чому, — пробурчав Штірліц, — народився я там!

* * *

Дружня вечірка в бункері Гітлера з нагоди 23 лютого була в самому розпалі. За пропозицією Мюллера випили німецької горілки й заспівали «Eins, zwei, polizei», за пропозицією Штірліца випили російського коньяку й заспівали «Наша служба и опасна, и трудна».

— Штірліц, я вас розкусив, — усміхаючись заявив Мюллер, — ваш улюблений актор — В’ячеслав Тихонов.

— А ваш — Леонід Бронєвой, — не розгубився доблесний розвідник і поплескав противника по плечу.

І вони разом попрямували до телевізора, почувши до болю знайому мелодію. Починалася чергова серія «Сімнадцяти миттєвостей весни».