Моральність суспільства залежить від моральності влади

Немає умов — немає еліти. Тим більше, якщо йдеться про представників культури, спорту і громадської діяльності (безумовно, ще науки). І в той же час, якщо немає еліти, то немає і держави. У чому секрет порочності кола і його постійності? По- моєму, в трьох основних складових:

1. Головне. Нав’язане масі і вкорінене в її свідомості помилкове поняття гуманності, відсутність у ньому етичних начал. І корінь цієї проблеми закопаний глибоко. Змінити становище можливо, тільки докопавшись до нього, пересадивши в здоровий грунт, удобривши і як слід поливши, доглядаючи за ним і захищаючи від бур’яну, що проростає навколо. Зробити це голіруч практично неможливо. Бур’ян — «культура», що швидко росте й буйно цвiте , а запустиш — потім не виб’єш. До того ж рук, як завжди, не вистачає. Потрібні нові сили і допомога молоді. Поки що це лише бажана мета. Як же її наблизити? Відповідь одна — пізнавати і нести знання в маси. Переоцінити своє життя, навчитися етичних вчинків і рекламувати їх. Об’єднуватися та організовуватися. Будувати гуманні стосунки, спираючись на розум і совість.

2. Значуще. Брак у суспільних відносинах взаєморозуміння. Кожний тягне ковдру на себе, при цьому намагається вкритися нею із головою. І все це від неосвіченості та відсутності працьовитості. Торгівля знаннями і дипломами зробила свою справу. Немає правди в грошах. А це, між іншим, вада відкритого демократичного суспільства і його основи — ринкових відносин в економіці.

3. Менталітет. Із ним треба боротися і викорінювати його із соціальної свідомості, яка складалася сторіччями. Рік за роком, не дуже настирливо, без властивої нам надмірності. Поспішиш — людей насмішиш.

Три складові, але докладніше зупинюся на головному. Повернімося до моральності — основи основ міжособистісних стосунків, а також показника елітарної придатності кожної особистості. Увійти в еліту можливо лише за визнанням громадськості, завоювавши її повагу та довіру. Тому в елітарні ряди ми заносимо не В. Лапікуру, а О. Герасим’юк та ін. І це необхідно враховувати під час організації та реалізації (здійснення) вчинків кожному, хто поважає себе і переживає за майбутнє України. Тим, кому колись випаде виступати від імені народу і представляти його інтереси і, звичайно, нинішнім народним обранцям (Президентові та парламентаріям). Моральність має йти зверху, бо риба, як відомо, гниє з голови. Етичні вчинки чиновників зумовлюють відповідні стосунки між представниками всіх верств населення. Що ж таке етичний вчинок, як його охарактеризувати і з чого виходити в його розумінні?

Етичним може бути тільки той вчинок, який є відображенням особистісних цінностей, але не вступає в суперечність із суспільними нормами моралі і є підсумком вільного вибору дії. Тому головну роль в етичному житті і його проявах відіграє самооцінка особистістю своїх вчинків та оцінка відповідності їх суспільним поняттям добра, любові і благородства. Висока самооцінка та повага індивідуальності (і прав на індивідуальність) усіх суб’єктів етичних відносин і їхніх потреб у самореалізації веде до встановлення високоморальних міжособистісних стосунків.

Примат суб’єктивної моральності над об’єктивною направляє свідому діяльність суб’єкта (носія етичного) в розріз із суспільними нормами моралі, індивідуальними правами і потребами об’єкта діяльності. Плачевними є результати подібної діяльності, якщо носієм етичного є посадова особа, в руках якої перебувають долі багатьох людей.

Протиборство двох і більше різних антагоністичних і суб’єктивних моральностей (понять), носіями яких є високі державні чини, є загрозою для збереження та утвердження кожної з них, а тому викликає агресивну поведінку суб’єктів стосунків, що склалися. Це веде до порушення рівноваги свободи і відповідальності в етичних відносинах всього суспільства.

«Дню» пропоную провести дослідження наявності етичних начал у стосунках можновладців України з рештою населення і безпосередньо серед чиновників (у коридорах влади). Цікаво також дізнатися, який сенс у досліджуване поняття вносять відомі політики та бізнесмени.

Обережно обходячи стороною представників українського політичного «бомонду», торкнуся моїх особистих уявлень про моральність на окремо взятому прикладі всесвітньо відомого політика із близького зарубіжжя (поважаючи його прайвесі і торкаючись лише окремих моментів його суспільної діяльності).

Путінське поняття моральності, що вбирає в себе поняття доброчесності і милосердя, які стали знаряддям популізму, узяло за основу необхідність утвердження переваги одних над іншими будь-якими методами.

Гуманність, за Путіним, полягає в тому, щоб обдарувати правами і можливостями, раніше відібраними методом насильства. Згадаймо Ф. Ніцше: «Не задовольнятися, ні — більше сили, більше влади! Не мир — війна, не доброчесність, а доблесть. Нехай гинуть слабкі і потворні — перша заповідь нашого людинолюбства. Треба ще допомагати їм гинути. Що шкідливіше за будь-який порок? Співчувати слабким і калікам — християнство...» (Антихристиянин). Путіну дозволено вибирати і розділяти людей за своїми уявленнями слабкості і потворності. У цьому його готові підтримати мільйони росіян. Чому?

Їм необхідно пережити блаженство милосердя (нічого не втрачаючи); відчути себе месіями, завжди готовими подати вірному за слухняність та вияв вдячності. Тільки росіяни здатні правильно визначити найважливіші складові матеріальних і духовних потреб людства загалом і окремих його представників, що розділяються за ознаками статі, раси, соціального класу, місця проживання і національності. Тільки їм до снаги розібратися в помилках історії і визначити істинну географічну й етнічну єдність та відмінності, визначити місце і роль позитиву в майбутньому людства, цілковито і вичерпно розкрити суть добра та значення його проявів. Російський імперіалізм знову намагається пустити своє коріння глибоко в Євроазійський материк, і плацдармом для нових «подвигів» російського політика та солдата може стати і Україна.

Тут немає місця етичному, оскільки це несе в собі підкорення (беззаперечно) людини людині, обмеження вибору до катастрофічно малих можливостей для повноцінного розвитку особистості. Етичне викорінюється, і йому на зміну приходить егоїстичне начало геополітичних відносин.

Цілі, що стоять перед Путіним, гуманні, якщо сприймати гуманізм як систему переконань, що історично змінюється, зі своїми геополітичними та соціально-історичними особливостями, і виключити із цього поняття загальнолюдські системи цінностей, які характеризують етичний бік гуманізму. Однак саме на єдності прав та обов’язків, рівновазі свободи та відповідальності, визнанні рівності суб’єктів та підсумкового об’єктивного благополуччя утримується мир і порядок або, як мінімум, взаємотерпиме співіснування.

Моральність — як самостійне поняття і як складова гуманізму — потребує переусвідомлення і впровадження отриманого оновленого системного поняття в правову і суспільно-моральну сфери стосунків людей усередині окремо взятої держави і в побудові відносин з іншими державами, а також з окремими протиборчими силами в гарячих точках планети.

Агресія приносить смерть. Кажуть, «смерть однієї людини — трагедія. Коли вмирає багато людей — це вже статистика». Однак кожен цінує своє життя. А ще — свободу вибору.

Поняття моральності і гуманізму не можуть бути абсолютними і непідвладними історизму, а тому кожне нове визначення цікаве і безцінне для побудови стосунків у новому висококультурному суспільстві, до якого необхідно прагнути українцям, щоб у найближчому майбутньому не виявитися на звалищі історії розвитку цивілізації.