Перший міський театр у Києві
Історія Києва склалася так, що місто до початку ХIХ століття не мало свого театру, точніше — спеціальної будівлі для нього. Причиною тому зовсім не байдужість киян до видовищного мистецтва. Незважаючи на велику кількість політичних, соціальних та економічних проблем, театральні вистави залишалися найулюбленішим і найпопулярнішим видом дозвілля городян.
Елітарні шари суспільства надавали перевагу драматичним постановкам, які відбувалися в Києво-Могилянському колегіумі, пізніше — Духовній академії. Спектаклі ставили під керівництвом професорів, а ролі розподіляли між студентами. Київське міщанство розважалося, в основному, на виставах вертепу — переносного українського лялькового театру.
Наприкінці ХVIII століття у Києві сталися зміни, які не тільки підняли інтерес до театру, а й сприяли побудові міської театральної будівлі. У 1797 році до Київської губернії, велика частина якої розташовувалася на лівому березі Дніпра, було приєднано правобережні райони, що активізувало соціально-економічне життя регіону загалом і Києва зокрема. Ще більше значення мало перенесення до Києва Контрактового ярмарку з міста Дубна. Економічним центром краю став Київ, що відразу ж відбилося на культурному житті міста. Ярмарок влаштовували на Різдво. Поміщики, як правило, зі своїми сім'ями, прагнули «побачити світ», завести нові знайомства. Місяць, протягом якого тривав ярмарок, супроводився бурхливим світським життям: безперервними балами, концертами, театральними виставами, що викликало настійну потребу у великому, спеціально обладнаному приміщенні.
Час, коли побудовано театр, можна встановити лише приблизно. На думку М.Закревського «перший дерев'яний театр збудовано в 1803 р., але найвірогідніше — у 1806». Чому вибрано останню дату, Закревський не уточнює. Зі слів І.Ніколаєва, театр почали будувати в 1801 році і відкрили 9 вересня 1803 року спектаклем польсько-російської трупи «Козак стихотворец» князя Шаховського. Ніколаєв своїх джерел не вказує. У сучасній науковій і довідковій літературі час будівництва стаціонарної театральної будівлі відносять до 1803-1807 років. Найбільш аргументованою нам видається дата, яку обгрунтував видатний київський дослідник Д.Щербаківський у статті «Первый театральный дом в Кіеве и его усадьба» (1928). Вчений проаналізував план «..Владимерской первой части города Кіева, назначаемой для построения въновъ съ конформированного плана». На цьому плані, що охоплює район Липок і Хрещатика, вказано ділянки, призначені для садиб, імена їх власників і точні дати, коли саме ці ділянки отримано. Остання ділянка, під № 46, датована 6 червня 1803 року. Таким чином, на думку Д.Щербакієвського, план датовано 1803 роком. На цьому ж плані позначено ділянку, яка має бути відведеною під будівництво першого театру.
Що ж до соціального статусу власників садиб, то з 46 ділянок, розданих за 1797—1803 роки, найбільші і найкращі з них отримали київські магнати графи Рум'янцев і Салтиков, княгиня Хованська, дружина військового губернатора Фельша, таємні радники Наришкін і Мілашевський... Більше третини ділянок взяли статські та надвірні радники, колезькі та губернські секретарі, офіцери, цивільні службовці, на долю купців і міщан припадає майже 1/3 ділянок. А це означає, що при виборі місця для театру магістрат керувався, насамперед, інтересами найбільш високопоставлених і заможних шарів міста. Таке рішення, маємо сказати, досить розумне і логічне, відкривало перспективу подальшому розвитку міста.
Ділянка, на якій побудовано театр, підписана так: «Коллежской асессорше Меленской 1803 года февраля 10 дня». Отже, як твердить Д.Щербаківський, театр почали будувати не в 1801 році, а після 10 лютого 1803 року, так як давати приватній особі садибу, де вже розпочали будівництво громадської будівлі, для міського магістрату не мало сенсу. Крім дати, цей напис проливає світло і на авторство споруди. Посаду міського архітектора Києва в ранзі колезького асесора в той час обіймав Андрій Іванович Меленський. Придбання дільниці на ім'я дружини, а потім передача його у власність магістрату, дозволили А.Меленському втримати у своїх руках замовлення на будівництво театру і успішно реалізувати його згодом. За свідченням П.Щитковського, одруженого на правнучці Меленського, архітектор і вся його сім'я мали в цьому театрі свою постійну безкоштовну ложу саме тому, що автором проекту був сам Меленський. До того ж, вигляд будівлі, вирішеної у стилі ампір, з урочистим доричним портиком, органічною прив'язкою до рельєфу місцевості цілком відповідає творчому почерку київського архітектора, який багато і плідно працював над архітектурним виглядом Києва.
Театр будують за валом Старого міста (який ішов по сучасній Трьохсвятительській вулиці), на початку великого пустиря, що простягнувся від Євсейкової долини і Пісків, складників майбутнього Хрещатика, в районі нинішньої Європейської площі. На початку ХIХ в. тут було кінне торговище, тому місце мало назву «Кінна площа». Із зведенням театру площу поступово упорядковують, і вона отримує неофіційну назву «Театральна».
З наявних літературних джерел найбільш докладний опис київського театру дав М.Закревський. Оскільки автор «Літопису і опису Києва» сам був киянином, бачив театр і, безсумнівно, бував у ньому, його опис можна вважати першоджерелом: «...театр был противъ Государева сада, ниже теперешняго Доминиканского костела, внчалъ Крещатицкой улицы, вблизи Крещатицкого ввоза (Александровскаго спуска). Это было деревянное строение правильной, нъсколько тяжелой архитектуры...» На жаль, ні проект споруди, ні більш пізні його плани не збереглися. Відомі тільки три зображення театру: малюнок Закревського, літографія «Відъ Хрещатику въ Кіевъ», зображення його на панорамі Києва. Існує також декілька схематичних креслень на планах Києва першої половини ХIХ століття.
Будівля театру на малюнку Закревського являє собою довгий прямокутник, який фасадом виходив на Хрещатик, а боком — на узвіз до Подолу. Головний вхід виконано у вигляді двоколонного доричного портика, вміщеного в широку нішу. На фронтоні напівкругле вікно з балюстрадою. Вікна розміщено у два ряди, що надає споруді вигляд двоповерхової. З правого боку — одноповерхова добудова з двома вікнами під високим двоскатним дахом. З обох боків прибудову фланкірують три невеликі колони з масивними карнизами, увінчаними балюстрадами.
Друге зображення театру можемо знайти на літографії з написом «Видъ Крещатика въ Кіевъ». Праворуч, на задньому плані гравюри зображено театр, на горі видно Михайлівський монастир і костел. Щодо самого театру, то замість двох колон, як на малюнку Закревського, тут шестиколонний портик на всю ширину фасаду. По боках від портика — дві невеликі добудови з дверми, які виходять на головний фасад.
Багато спільного з цією гравюрою має зображення театру на панорамі Києва, виконаній біля 1850 року. Так само, як у Закревського, будівля має форму довгастого прямокутника. Над шестиколонним портиком влаштовано навіс. По боках портика — дві добудови з двома вікнами і дверми, які виходять на головний фасад. Вікна розміщено у два ряди, однак з боку фасаду. Верхні вікна дещо менші від нижніх. Пічні труби свідчать про те, що у будинку було опалення.
Найбільш чіткий план театру зберігся на плані Києва 1816 року роботи А.Меленського. Тут наявні лише середні бічні прибудови, зображено нішу на головному фасаді, показано прибудову чи портик з боку заднього фасаду. Вочевидь, будівлю перебудовували. Про розміри театру і його внутрішній вигляд відомо мало. Якщо вираховувати розміри театру з масштабу плану Меленського, то приблизні цифри для ширини — 8 саженів (без бічних прибудов) і для довжини — 17 саженів (1 сажень — 2,13 м). Як свідчать київські афіші 1816 року, у приміщенні були ложі трьох типів, розраховані на чотирьох глядачів: «ложа внизу», «ложа на першому поверсі», «ложа на другому поверсі» чи «ложа галерейна». Крім того, в афішах 1816-1827 рр. вказані також «крісла», «партер», «галерея» (інакше — «парадис», райок). «Крісла» являли собою лавки з перегородками, оббиті червоним сукном, «партером» називалися місця за кріслами, де дивилися спектакль стоячи. Ціни на квитки варіювалися від 60 коп. до 25 руб. Мали популярність абонементи. Верхня ложа на 100 спектаклів коштувала 500 руб., нижня — 450 руб., крісло — 200 руб., місце в партері — 100 руб. Дворянство і купецтво вважало за краще купувати абонементи на ложі та крісла. Акустика в театрі, за свідченням сучасників, була дуже добра. Дуже серйозного значення надавали декораціям та оформленню сцени взагалі, а також сценічним ефектам.
Театральний репертуар задовольняв усю різноманітність смаків вимогливого глядача: ставили драми, трагедії, комедії, опери, балети, пантоміми, лялькові спектаклі, влаштовували концерти. Дерев'яний київський театр приймав російські, українські, польські, французькі, італійські трупи, видатних акторів першої половини ХIХ століття — Щепкіна, Мочалова, Живокіні, Мартинова, Самойлова, Сандунову, Каталіні. Вистави давали цілий рік, навіть влітку, і припиняли тільки на Великий Піст. На урочисті Царські дні театр багато «ілюмінували», а вхід у «галерею» і «партер» був безкоштовним. Пізніше, у 1840 році, антрепренер зобов'язаний був давати одну виставу на благодійницький основі для незаможних верств населення.
Театр був міським, тому спершу ним займався магістрат, а потім міська Дума. Повністю задовольнити потреби міста, що розрослося, до середини ХIХ століття дерев'яний театр уже не міг. У «гарячі» дні Контрактового ярмарку, коли до Києва з'їжджалися музиканти, співаки, капели, драматичні трупи, — використовували зали Контрактового дому, пристосовували приватні будинки і приміщення шкіл.
Через об'єктивні причини ця споруда проіснувала менше 50 років. Дерев'яна будова швидко стала непридатною, до того ж її невелика місткість перестала задовольняти київське населення, чисельність якого, порівняно з початком ХIХ століття, зросла майже вдвічі. Остання вистава в дерев'яному театрі датована 30 липня 1851 року — трупа Рикановського поставила двоактну комедію Григор'єва «Житейська школа» та одноактовий балет, а вже 10 серпня розпочалися роботи з метою зносу споруди.
У 1856 р. в Києві відкривається новий театр, набагато більший за розмірами і побудований уже з довговічного матеріалу. При цьому нову споруду будували не на місці старої, а на території, яку на той час тільки почали заселяти — на місці нинішнього оперного театру. У 1837—1843 рр. в цьому районі споруджують головний корпус Університету св. Володимира за проектом В.Беретті, і будівлю жіночого училища, згодом — пансіон графині Левашової. Місцевість поступово освоюють, вона набуває вигляду вивершеного містобудівного ансамблю. То ж у діях київської влади проглядають ті самі принципи, що й при будівництві першого міського театру, коли основне для розвитку міста значення мали не старі центри київського життя, а нові райони та інтереси новоселів.
