Український борг-2000

У виплатах і обслуговуванні боргів 2000 року передбачаються два піки. Перший з них припадає на 17 березня і пов'язаний з виплатою 540 млн. дол. за Євробондами, випущеними 1997 року через швейцарський банк СБЦ Варбург. Бонди було випущено на 2 роки під 14,75% — що є безпрецедентно вигідними умовами, спрямованими на зацікавлення інвесторів. Так, подібні бонди США випускають під 6% на 30 (!) років. Ще 1997 року багато експертів попереджали про небезпеку спекулятивних дій на міжнародному ринку цінних паперів і гонитви за швидкими грошима. Тепер же гроші доводиться повертати. В Мінфіні, очевидно, ніхто не вважав за потрібне накласти схему повернення коштів за Євробондами на загальну схему обслуговування зовнішнього боргу і от — отримали. Ситуація ускладнена тим, що Євробонди перебувають у руках багатьох дрібних інвесторів, з якими дуже важко домовитися про реструктуризацію (Приклад — складні переговори влітку цього року з групою ING Barins щодо реструктуризації 163 млн. дол.). Інвестори хочуть грошей вчасно і в повному обсязі, а інакше загрожують подати до суду оголошення суверенного дефолту. Цікаво, що жодна країна ще не оголошувала дефолт за своїми бондами — оскільки кожна зважувала свої можливості й пропонувала відповідні умови щодо термінів погашення і відсотків винагороди.

Другий пік — 22 вересня — також пов'язано з Євробондами, на цей раз конвертованими. Повернути треба 343 млн. дол. Уряд сподівається до цього часу отримати повні кошти від приватизації великих підприємств (зокрема «Укртелекому») і розжалобити МВФ на виділення решти траншів $2,6 млн. лінії EFF. Однак із останнім можливі проблеми — МВФ наполягає на скасуванні 23% експортного мита на насіння соняшників і підвищенні до міфічних 100% плати за комунальні послуги.

Хоча нині вимоги МВФ можуть набувати дедалі більш політичного характеру — іноземці поговорюють навіть про можливі зміни в оточенні Кучми під тиском кредиторів.

Філантроп (а також валютний спекулянт і мільйонер) Джордж Сорос (точніше, його рідною угорською, Дьордь Шорош) уже два роки обстоює ідею «жорстокого підходу» МВФ до клієнтів. Країни, які «підсіли» на кредити МВФ, повинні беззастережно приймати рекомендації Фонду під страхом припинення фінансування. Більше того, «рекомендації» мають стосуватися не лише макропоказників, а й більш глибокого рівня управління економікою. За офіційною версією, — аби запобігти утворенню в країнах- акцепторах системи «корумпованого капіталізму». Сорос стверджує, що «досягнення макроекономічних показників» — занадто загальне завдання, воно не вимагає дійових структурних реформ і отже не сприяє меті, яку ставлять перед собою західні країни — «справжньої демократизації».

Щодо України, вважає Сорос (і публікує ці погляди 23 листопада у впливовій «Вашингтон Пост»), позиція Заходу має бути особливо жорсткою, оскільки керівництво країни спекулює на геополітичному становищі між НАТО та Росією, а відтак вимагає дедалі більшого фінансування. Забезпечена кредитами на виконання мінімальних соціальних функцій, навколовладна еліта займаєтся приватизацією ключових підприємств під свої структури й перекачуванням капіталів за кордон (хоча за повідомленнями західної преси щодо деяких українських депутатів на Заході розпочато справи з питань відмивання грошей і занять «чорним бізнесом»). Деякі надії Сорос покладає на Є.Марчука, однак ставить під сумнів можливості довести «очистку стаєнь» до кінця.

Саме тому «вихованням» України має займатися світове співтовариство і особливо — фінансові інститути. МВФ і СБ теж розмірковують над підвищенням ефективності своєї роботи. Поразки в Бразилії, Південній Кореї та Індонезії змушують їх виправдовуватись і шукати способів реформування своєї політики. Можливо, новий директор-розпорядник МВФ (найвірогідніше, чиновник німецького Бундесбанку) спробує втілити деякі задуми в практику.

На сесії МВФ і Світового банку, що завершилася наприкінці квітня 1999 року у Вашингтоні, йшлося про можливість внесення змін до статуту МВФ. Якщо таку ухвалу буде підтримано, МВФ отримає право брати під свою опіку країни, які не в змозі розплатитися за зовнішніми кредитами. Така країна припинятиме всі виплати за своїми зовнішніми боргами, а МВФ разом з її урядом та іншими кредиторами виробляє примусову програму розстрочки і повернення коштів. Чим доведеться жертвувати таким країнам і які галузі виробництва може бути оголошено неперспективними та призначеними до згортання — залежатиме практично від думки експертів Фонду.

Тож до післявиборних політико-економічних ігор в Україні додався новий чинник — позиція зовнішніх кредиторів. Зважаючи на відсутність вільних коштів на задоволення їх вимог, українська влада має слухати добре. Незважаючи на те, що борг у 13 млрд. дол. (30% ВВП) за теорією економіки не вважається критичним. Борг Росії, наприклад, становить 50% ВВП. Однак то ж Росія.... Інна БОГОСЛОВСЬКА, народний депутат України