ТЕРМIНОВО ПОТРIБНI ОСОБИСТОСТI!

Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА, «1+1»:

2. «Сиятельные трупы» у програмі Сергія Доренка , котрий, як він каже, любить запалювати світло у чужій кімнаті й «фіксувати бардак» у ній. «У наявності бардаку винен мешканець кімнати, — зауважує Доренко, — а зовсім не той, хто запалив світло». Важко не погодитися. Але СУПЕРгероєм буде той, хто талановито запалить світло у кімнаті самого Доренка.

3. «Версії» Ольги Герасим'юк . Ольга не працює за принципом — краще вчасно помилитися, ніж невчасно вчинити правильно.

4. Невдачею буде спроба створення українськими телегенетиками своїх «доренків», «сванідзе», «кисельових». А як смішно буде бачити їх так само талановитими, як їхні російські оригінали! Дарія ТКАЧ, режисер Львівської державної телерадіокомпанії:

— 1. Це постать Ольги Герасим'юк та її програма «Версії» . Це мудра жінка, з чесною життєвою позицією, яка має сміливість і мужність говорити вголос те, що думає, і тому заслуговує на наслідування. Вона — взірець журналістської етики світового рівня.

5. Немає чіткої концепції національного телебачення. Бракує правдивого та об'єктивного відображення дійсності, знання української мови. Частково через брак у журналістів елементарних знань з історії та культури України. Я не маю на увазі «хибно зрозумілу княжу добу», а знання, які йдуть у глибину тисячоліть і визначають Україну як центр індоєвропейської цивілізації. Це визнає весь науковий світ, але нам важко чомусь у це повірити самим.

Я працюю на Львівській державній телерадіокомпанії, яка мала колись гарний рейтинг і давала багато програм, зокрема, на центральні телеканали. Нині така співпраця, по суті, припинилася, хоча я впевнена, що ми мали б чим поділитись, якби керівництво чітко визначилося з напрямками творчої роботи. Якби моя воля, я створила б у Львові концепцію національного телебачення, яке вело б діалог насамперед із молоддю, прищеплюючи їй наші рідні, а не чужі моральні цінності, що панують на сучасних українських каналах. Я б витрачала кошти насамперед на просвітницькі, культурологічні програми, на які, на жаль, накладено табу на так званому національному телебаченні. Олександр ТКАЧЕНКО, Новий канал:

1. Наш Новий канал , звичайно.

4. Політичні дебати під час виборів.

5. Реклами. Економіка така? Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, член Національної ради з питань ТБ та РМ:

1. Новий канал. Завдяки концепції, вдалому кінопоказу, цілісному оформленню.

2. Микола Вересень. Завдяки веденню телемостів і першої післявиборної ночі на «1+1» ..

3. «Великі перегони» («1+1») .

4. Еротичні, політичні, суспільні програми-інтерв'ю на всіх каналах.

5. Проаналізуємо, що є на українських каналах. На «1+1» — гарний кінопоказ, відмінні гумористичні програми та спроби торкатися важливих проблем суспільства. На «Інтері» є музичні програми та трансляція російських програм. На УТ-1 — один великий Лапікура. На «Новому» — гарний кінопоказ, оформлення, молоді обличчя. На СТБ повернулися до первісних інстинктів. На ІСТV на додачу до серіалів з'явилося багато проповідників і комерційних програм. Інформаційні служби, в принципі, всюди добротні, проте ніде не є індивідуальними. Не можна не помітити, як цього року всі заговорили, що телебачення повинно бути комерційним, заробляти гроші й заразом подобатися широким верствам населення. Але я не сказав би, що українські широкі верстви менш розумні, ніж широкі верства населення Росії чи Польщі. Що є там і чого немає тут?

Насамперед всього того, що робить телебачення мистецтвом. Немає гарних вітчизняних художніх телесеріалів. Немає особистостей і талантів в ефірі, бо, на жаль, наші політики можуть терпіти позицію виключно нікчем. Немає талановитих програм власних, таких, як російські «КВН» , «Что? Где? Когда?» , «Старая квартира» тощо. Навіть спроби зробити щось своє, нехай й не оригінальне, але власного виробництва, наштовхуються на блокування. І коли «1+1» робить український «КВК» (нехай мені не подобається ідея-калька, але це все ж таки була вже українська програма), то одразу ж в той же час на іншому каналі з'являється російський КВН. Але ж, крім конкуренції, є поняття моральності, є речі, з якими не можна не рахуватися. Ірина ГОРДІЙЧУК, «ТЕТ»:

1. Напевно, маємо назвати післявиборні марафони на «1+1» — за глобальністю. Та не можу: мені не було цікаво дивитися їх як глядачеві — було обмаль інформації. А з точки зору професійної — цікаво.

2. Як не дивно, Борис Бурда . Коли грав у «Що? Де? Коли?» — не так запам'ятався. Нині ж демонструє на екрані людську чарівливість та енциклопедичні знання. Навіть улюблений для мене «Смак» Макаревича програє йому.

3. Канал ОТV . Цей, певна річ, не український винахід, але у нас подібного немає. Якби на ньому було більше регіональних шматків, живих концертів, свіжої інформації — було б ідеально.

5. Багато чого. Екран виявляє всі недоліки. Навіть взяти, наприклад, ведучих: чому якщо він привабливий, то не дуже розумний, якщо розумний і освічений, то якийсь непричесаний? Все пояснюється тим, що немає грошей — і практично у всіх. Варто бити в одну точку. Мудрий «1+1» — у них потрібно вчитися стратегії і тактиці. Проте я б не змогла керувати каналом — мені людей жаль. Наталя ЛІГАЧОВА, «День»:

1. Гадаю, відкриттям року став все ж таки Новий канал , який на осінь-99 зумів запропонувати глядачеві нове відчуття від вітчизняного телебачення: інтелігентності, неагресивності, вдумливості, діалогічності, хорошого смаку. І — головне — цілісності ненав'язливої (!) концепції, в якій знаходиться місце і політичній аналітиці. На жаль, не маю часу регулярно стежити за кінопоказом на каналі — але, гадаю, що якраз там є до чого присікатися, судячи з уривчастих вражень. Утім, щодо власного продукту — «новоканальці» цього року, нарешті, виправдали зобов'язуючу назву. Відкриттям став для мене і журналіст Нового каналу — Андрій Шевченко («Тема дня») , як i Iванна Найда як ведуча новин на Новому.

2. Якщо в сенсі мигтіння на екрані — то, безумовно, це обличчя Леоніда Кучми. З усіма можливими тут глядацькими емоціями. Якщо ж говорити про те обличчя, яке визначило для мене саму суть ТБ цього року — то це, безумовно, Ольга Герасим'юк . Це було обличчя об'єктивності і журналістської гідності.

3. «Версії Ольги Герасим'юк» , «Епіцентр» («1+1») , «Право обирати» (СТБ), «Остання адреса» (УТ-1) .

4. Те, що сталося з СТБ , — фактичне знищення найоб'єктивнішого на момент передвиборної кампанії каналу. Та й нахраписте «видавлювання» з нашого телепростору не найбільш непрофесійних у ньому людей — Княжицького та Портникова, за фактичного мовчання колег — це теж наша спільний провал. Взагалі, всі «великі перегони» на українському ТБ — як знак його абсолютної залежності від влади. Теледебати з Президентом, які не відбулися — це телевізійний провал усієї такої держави, як Україна, яка ніби дивиться в Європу.

5. Внутрішньої — незашореності, зовнішньої — свободи (політичної, економічної, творчої, etc...).