Аукціон подій п.Хвостіва

ПРО ПЕРСОНАЛЬНУ ВІДДАНІСТЬ ВЛАСНІЙ СПРАВІ (86 у.о.)

Зворушували авторитетні обличчя кандидатів у президенти, яких телебачення, преса і радіо відстежували біля виборчих «секретних» кабінок. Вони таємно, по- царськи проходили до цих самих потаємних місць, щоб обрати президента. При цьому ЗМІшники завжди підкреслювали швидкість процесу, з якою кандидат міг впоратися з процедурою (у середньому від 4 до 8 секунд). І якщо до звичайних виборців повсякчас приставали із запитанням «За кого вони голосуватимуть?», і відповіді були «Кучма, Мороз, Симоненко...», чи анонімне визначення, на кшталт «За найгіднішого». То кандидатів у президенти ніхто так і не запитав, кому ж вони віддадуть свій безцінний голос. Хоч ясно, що «найгіднішим за всіх часів та народів» кожен з них, звичайно, вважає себе.

Однак було б цікаво, наприклад, спитати у того ж Петра Миколайовича, чи проголосує він за Симоненка? (А, може, за когось іншого? Та навряд чи...) Чим, зрештою, цей кандидат йому так до вподоби? Може через блат чи родинні зв'язки? Усе-таки є щось підозріле у голосуванні за себе. Якась цілковита протекція. Та, з іншого боку, позбавляти кандидата у президенти права його власного голосу — не гуманно. Він має бути певен, що за нього проголосує хоча б одна людина.

ПРО ПОРЯДНІСТЬ І ТАЛАНТ (62 у.о.)

Мороз найбільше з-поміж усіх дивувався й ображався на народ: «Як мені не гірко і болісно про це говорити, вони ще не дозріли до статусу народу, є просто людьми. І населення не піднялося над собою». Що робити? Може, якби 36% було віддано Морозу, він би назвав населення своєї країни геніальним. Та чи так уже багато талановитого в останніх вчинках Сан Санича? Не будемо вже казати про «К-4» — набридло. Та коли із двох лих (Кучма—Симоненко) він пропонує вибирати друге, з репліками у стилі, що «водоподіл пролягає не у площині лівий-правий, а у принципі: за чесну, порядну державу чи за злочинний режим» — це насторожує.

Ця комуністична держава — чесна і порядна? Нагадаємо Морозу, що у 91-му році компартію заборонили. (Усі чекали від неї покаяння — не дочекалися.) Потім її дозволили. Тепер дійсно зголодніле немолоде населення голосує за своє спокійне і відносно сите минуле. Однак називати наше комуністичне учора «порядним» — порядне перебільшення. Це все одно, що у словосполученні «порядна сволота» наполягати на тому, що слово «порядна» — позитивний прикметник.

Так що панові Морозу також не завадить дещо «піднятися над собою», щоб оглянути околиці. Я розумію, що це теж нелегко, особливо, якщо ти не Карлсон і у тебе немає пропелера між лопатками.

ПОКИ ЩО ПРОНЕСЛО (41 у.о.)

Поки що добродії Терьохін та Пинзеник можуть на часинку перевести подих. А то дуже вже часто пані Вітренко страхала їх напередодні. Що саме вони «свідомо розвалили економіку України на догоду світовому капіталу». І тепер їх буде відправлено на уранові копальні. «Сергій Анатолійович буде бригадиром, а Пинзеник — під його орудою, — повідомила вона нещодавно. — Так, ми вже про це з ними домовилися. Сергій Анатолійович згодний. Пинзеник — нервує...».

Занервуєш тут! Адже парочка Терьохін—Пинзеник не така загартована відносно уранових руд, як сімейний дует П'єра і Марії Кюрі. У музеї котрих поруч із речами лічильник Гейгера стрекоче, мов той коник, нагадуючи, що на таких небезпечних роботах завжди можна дострибатися.

ПРО НЕПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ У ПАРЛАМЕНТІ (17 у.о.)

Було проведено спеціальне дослідження суперечок російських політиків. Перше місце, зрозуміло, посів незрівнянний Володимир Вольфович. Взяли навіть такий ракурс: з одного боку, як Жириновського обзивають супротивники, а з іншого — як (або чим?) криє їх Вольфович.

Отже, Жириновський це:

— «шахрай і провокатор» (Геннадій Зюганов);

— «головний покровитель бандитів у Росії» (Олександр Лебедь);

— «покидьок» (Олександр Лотарев).

Арсенал Жириновського:

— «червоний диявол» (про Зюганова);

— «негідник, сволота, натовський шпигун» (про Іваненка, члена блоку «Яблоко»);

— «приплюснутий газівник» (про Віктора Черномирдіна).

Вершиною богохульства та святотатства Жириновського є випадок, коли він накинувся на священика Якуніна з короткою, але лаконічною фразою: «Бий суку!».

Варто віддати належне українським обранцям, у них вислови дещо м'якiші. А що стосується бійок, то з цим — усе в порядку. Свої передвиборні обіцянки вони виконують не дуже, та б'ються на совість.