ЩОДЕННИК

Іду з базару. Наздоганяю сусідку. В одній руці в неї сумка з продуктами, в iншій — новий розкішний віник. Вітаю з покупкою. Сміється.

— Чимось же треба в світлиці замести, — каже. — А старий геть стерся.

— Перед виборами досить символічно.

— Вір-не-вір, а востаннє я купувала віник торік напровесні. Також перед виборами — парламентськими.

— Ну і?..

— Ніби допомогло. Доволі сміття звідти вимели. Натомість прийшли нові люди. Начебто вже не тягнуть врізнобіч, як раніше. Навпаки — об'єднуватися стали, гурту триматись. Що не кажи, добрий віник у господі — незамінна річ.

Я прийшов додому. Дружина заходилася розпаковувати на кухні продукти. А я сів на стілець, узяв до рук старого віника та й дивлюся на нього. Дивлюся-дивлюся, потім устав, одягнув куртку, прочинив двері.

— Куди ти? — сполошилася дружина.

— На базар.

— Оце тобі. Ти ж щойно звідти!?

— Дещо забув купити.

...Коли вдруге вертався із базару, завважив, що багато людей несуть, як і я, оте нехитре, але таке потрібне домашнє знаряддя. Либонь, і справді настала пора чепурити світлицю.