Усього i одразу не буває
1. У чому, на вашу думку, полягає формула успіху України в XXI столітті?
Кожен більш-менш відомий політик вважає за свій обов'язок написати програму, вказати єдино правильний напрямок, яким держава повинна рухатись у майбутнє. Однак ці програми, які мають на меті «порятувати», «відродити», «відновити» Україну, ще ні на крок не просунули її вперед.
За моїм твердим переконанням, формула успіху України в наступному столітті полягає у відсутності будь-яких формул, декларацій, програм. Треба просто почати цивілізовано жити. Розруха, яку ми спостерігаємо зараз, — не в країні, вона — в наших головах. А отже, і порядок повинен спочатку прийти до кожного в голову, і тоді ми навіть не здивуємося, коли одного дня побачимо, що в країні вже давно зростає економіка, зменшується злочинність, пенсіонери отримують від держави щиру вдячність за свою роботу, громадяни, не вагаючись, сплачують податки, управлінці багато заробляють і не беруть хабарів, нарешті, люди поважають одне одного.
Здоровий глузд, носієм якого є нове покоління, диктує декілька елементарних правил: чим менше держава (влада) заважає людям працювати, тим ефективніше працює економічна система, чим багатшим стає народ, тим багатшими стають і люди, які ним керують, а отже, нема сенсу ставати багатим за рахунок збідніння народу, оскільки це джерело швидко вичерпається.
У відносинах у суспільстві є певна внутрішня логіка, яку намагалися поламати протягом багатьох років, а люди з анахронічним мисленням продовжують і далі це робити. Проте пікова точка боротьби з цією логікою пройшла, і українська нація, використовуючи величезні передумови, у XXI столітті таки стане членом Європи.
Саме народ, його прагнення є визначальними у формулі успіху держави, зовнішні фактори відіграють лише незначну роль. Згадаємо японців, які побудували могутню державу на островах, вкритих горами, голландців, дві третини країни яких знаходиться нижче рівня моря. Цілеспрямованість і працелюбність людей стали основним фактором успіху в цих державах. Ці риси стануть визначальними і для нашого майбутнього.
2. Що мають робити молоді люди, щоб Україна наблизилася до сучасних європейських стандартів політичного, економічного та соціального життя?
Діти, які народились у незалежній Україні, вже пішли у другий клас. Вони — представники нової епохи, нового мислення. Молодь не обтяжена старими стереотипами, вона рухається вперед, і історія їй потрібна лише для правильних висновків і недопущення помилок.
Всім відомо, що під лежачий камінь вода не тече, отже рух є основою розвитку, а людська праця є основною складовою руху в суспільстві. Для молодої людини все залежить від мети, яку вона перед собою ставить і на досягнення якої спрямована.
У сучасних умовах доля молоді повністю в її руках, що має набагато більше переваг, ніж недоліків. Принцип «хочеш бути... (багатим, відомим, розумним, поважним тощо) — стань ним» означає тільки одне — самовіддана праця рано чи пізно дасть результат. Багато років молодь учили мріяти, нічого не робити й середньо існувати (150 рублів зарплати за стандартний восьмигодинний робочий день). Результат очевидний: ніхто не хотів працювати більше, робити краще собі, сім'ї, а отже, державі. Прагнення досягнути більшого і є тією рисою, яку треба виховувати в молоді, а все інше вона зробить сама: вкладе сили, розум, душу в досягнення мети. Отже, молодь, визначаймося з метою — і працювати, працювати, працювати.
3. Які риси нашого народу «стоять на заваді» просуванню України у XXI сторіччя?
Вплив занепадницької тоталітарної ідеології на свідомість людей виявився досить сильним, оскільки навіть через вісім років після звільнення від цієї ідеології люди зберігають деякі якості, які заважають розвиткові держави, а що найгірше — заважають проявити ініціативу новому мисленню.
Основна проблема — не в хибності переконань людей, оскільки сам навколишній світ примушує їх засумніватися в істинності цих переконань, а в тому несприйнятті нових відносин у суспільстві, яке демонструє старше покоління. Їхній спосіб мислення схожий на стару валізу, яку вже незручно використовувати, але шкода викинути. Згоден, що узагальнення щодо всього старшого покоління є не зовсім коректним, адже є старші люди, які швидше за молодих сприймають реформи, а завдяки життєвому досвіду навіть успішніше діють у нових обставинах. Але, на жаль, таких меншість.
Тож спробуємо розглянути ті основні риси нашого народу, які «не пускають» країну у наступне століття. Перша й найдеструктивніша з них — нездатність повністю покладатися на свої сили, працю, а не сподіватися, що хтось «зверху» потурбується.
Наступною негативною рисою є всезагальна критика існуючих обставин, а за недостатністю об'єктивної інформації — критика й держави, в якій ці обставини склались. Так, зараз усім важко, але огульна критика не приносить покращання, а повернення до збанкрутілої комуністичної ідеології та відповідної системи господарювання — не конструктивна пропозиція, а соціальна демагогія.
Легка довірливість і пошук найлегшого шляху виходу із ситуації стали згубними не тільки для держави, а й для самих людей, що мислили за принципом: все й зразу. Адже для того, щоб з'їсти хліб, треба спочатку посіяти пшеницю, доглянути її, зібрати, перемолоти на борошно, а потім випекти хліб. Так і держава твориться не за місяць і не за рік, і своїм нерозумінням цього ми лише розтягуємо процес: завжди знайдуться люди, які експлуатуватимуть довірливість і ностальгію за минулим і використають це для власних цілей, а у програші залишаться самі довірливі й держава.
