Українська мода: ваш хід, покупці!
У найближчій перспективі було добре видно лише сходи, ласти, хутряні труси і памперси Олексія Залевського, будьонівки Анісімова, атласні подушки, прикраси, муфти і каракулеві спідниці Вікторії Гресь та стьобані сукенки і смішні шапочки Олександра Гапчука. Що ж, у будь-якому видовищі запам'ятовується передусім щось ефектне і збудливе. Та це, так би мовити, перший підхід. Удосталь поахавши, посміявшись і подивувавшись, на місяць уперед напившись «Нескафе» (білі фірмові склянки стали просто візитною карткою світської тусовки, яка збиралася перед входом до залу галереї «Лаври»), а також подумки (і не тільки) перемірявши і відібравши всі моделі, що сподобалися, тепер, коли минув уже певний час, можна нарешті задуматися: якою ж предстала на цих «Сезонах» українська мода? Мотив для підведення «проміжних» (сподіваємось, остаточні не настануть ніколи) підсумків є, і вельми вдалий. Цієї осені, завдяки РІА «Янко», ательє «Сергій Бизов» і журналу «Єва» за підтримки компанії «AVON» Україна», «Сезони моди» святкували свій перший ювілей — вони проходили уп'яте. І продемонстрували здебільшого не тільки досить високий, але і дуже стабільний рівень. Підтяглися «резерви»: фабрики і навіть будинки побуту, відпали ті, хто займався цим не всерйоз і не надовго. Словом, за цей короткий термін сталося майже неможливе, враховуючи те, що реалії нашого життя більш ніж жорсткі. Українська мода з хаотично розкиданих самотніх «осередків активності» різної сили і форми перетворилася на єдине явище, у якому вже навіть можна розрізнити перші, поки що несміливі штрихи тієї картини, що називається «національним стилем». Однак, про це говорити поки що рано. Зате вже можна впевнено накреслити карту нашої вітчизняної моди з усіма її областями, напрямками і великими центрами.
Безумовним лідером і кумиром стильної (ба навіть трохи снобістської) молоді, безперечно, є Лілія Пустовіт. Показово, що ні необхідність показати асортимент тканин «Nota Bene», ні спроба адаптувати свою концептуальну творчість до умов нашого ринку, який перебуває абсолютно в іншій концепції, не завадили Лілії залишитися собою і повідати світу про своє бачення модного образу нового тисячоліття. Раді повідомити, що тепер для того, щоб бути стильним, зовсім не обов'язково одягатися у все чорне і ходити з похмуро-задумливим виглядом. Можливі будь-які кольори і відтінки, і навіть спідниці у квіточках. Стиль базується на найтонших нюансах крою, пропорцій, відтінків, чітко визначити які може тільки сам дизайнер. Нам же випадає тільки вчитися їх відчувати.
Сергій Бизов після екстремального показу в музеї, помпезної пишноти ресторанних виходів та загравань із молоддю нарешті заспокоївся і повернувся до себе: дорогого одягу класу «люкс» для заможних (за час його «відсутності» матеріальний рівень його реальних і потенційних клієнток ще більше піднявся) і дуже заможних жінок. «Ми хотіли показатися у загальному залі і на загальних основах», — сказав він на прес-конференції після свого нового, дуже «бизовського» показу. Як відомо, що-що, а зробити жінку красивою він уміє. Дуже цілісна, компактна, лаконічна за кольоровими рішеннями колекція за жорсткістю і гостротою своїх ліній нагадувала стрілу (вістря якої, як завжди, було трохи змазане отрутою, на цей раз домінуючої сексуальності), яку Бизов, як завжди, впевненою рукою запустив у довірливо відкриті серця клієнток. Проте, жодного насильства, я впевнена, що вони самі хотіли цього.
Вікторія Гресь продемонструвала публіці ще один закуток свого вишукано-розкішного рукотворного Едему, елегантного, рафінованого, трохи зарозумілого, інтелектуального, дещо богемного і дуже чуттєвого. У неї була «dolce vita», але цього разу з іронією і гротеском, оскільки це була найвитонченіша пародія на уявлення буржуазії про аристократичну розкіш. Вікторія, як завжди, буквально обгодувала глядачів розкішними видовищами, додавши на цей раз до елегантних фасонів, дивовижного хутра, шовків, мережив і оксамиту, нечувано прекрасних аксесуарів, а також прекрасного взуття, зробленого за її ескізами, ще і бенкет кольорів. І мова навіть не про червоний, що раз за разом миготів цього вечора з подіуму. Дизайнер представила глядачам дуже своєрідні, трохи дисонансні, нетрадиційні кольорові композиції, які глухо хвилюють і бентежать, лишаючись при цьому бездоганно гармонійними.
Ніщо, і передусім ніякі внутрішні заборони та епітимії у вигляді «100-вiдсоткової колекції прет-о-порте», цього разу, слава Богу, не обмежували буйної фантазії офіційного «infant terrible» нашої моди Олексія Залевського. Його, як завжди, екстравагантний показ пройшов настільки на «ура», що вже наступного дня власне речей ніхто і не пам'ятав, хоча всі досі перебували у майже дитячому захопленні. Сам винен — блискучу колекцію затьмарило ще більш блискуче шоу, яке пройшло, у кращих паризьких традиціях, на трьох поверхах будівлі, що ремонтується. І уявіть собі: коли ви — у вечірній сукні, вимазаній у крейду і обтоптаній на сходах, — примудрившись знайти краєчок вільного стільця, раптом бачите юнака, що йде на вас у трусах... із лисиці, про що свідчить мордочка з очима і вушками безпосередньо на їхньому фасаді — то чи до того вам, щоб розглядати, яке на ньому пальто?! Заспокоїмо людей практичних: крім лисиці, у колекції було багато верхнього одягу із веселенького штучного хутра (в тому числі чоловічого одягу із синього хутра, якщо на комусь із співаків побачите — впізнаєте). Костюми, спідниці, комбінезони, неодмінні в цьому році «тарнсформери» (речі, які можна носити по-різному) і навіть вечірні плаття, — Олексій, мабуть, намагався охопити весь, асортимент людського одягу.
«Виходу» Віктора Анісімова чекали. Як-не-як, зроблено заявку на включення до «пантеону» — не всім же на «In Vogur» роздають «Золоті гудзики». Виявилося, дійсно не всім. Про обсяг колекції важко сказати — моделей у ній було десь уп'ятеро більше, ніж виходів. Справа в тому, що кожен твір (інакше й не назвеш) був складним конструктором, який у процесі роботи міг перетворюватися на абсолютно різні за силуетом, фасоном і призначенням речі — скажімо, блузка ставала пальтом, а піджак... двома або, на вибір, безрукавкою. Втім, навіть без трансформацій, про все розмаїття яких можна було лише здогадуватися, колекція була хорошою. Дуже сучасна, смішна, з м'яким нальотом мілітарі, вона сприймалася буквально на одному диханні — сподіваємося, так само буде і носитися.
Однак порадували не тільки метри. Так звані дебютанти, тобто ті, хто показувався на «Сезонах» уперше, були цілком гідні своїх досвідченіших товаришів по подіуму. Львів'янка Оксана Караванська показала себе не тільки як ліричний художник — що взагалі вирізняє модельєрів Західної України — але і як неперевершений, сміливий і дуже дотепний конструктор, найдрібніші деталі моделей якого незмінно любовно продумані і вигадані. А Олександр Гапчук, що представляє Будинок побуту (!) «Столичний», засвідчив своєю колекцією, що прекрасні дизайнери «гніздяться» не тільки у неприступних бутіках, але і в значно демократичнiших ательє.
Словом, з певністю можна сказати, що з українською модою все гаразд: багато модельєрів «хороших і різних». Бракує «дещиці»: всього іншого, що оточує їх (і нас) життя. Усе, чого досягнуто, зроблене попри обставини, з напруженням усіх сил, і якщо наша мода ще якийсь час повисить у вакуумі, без опори — а нею можуть стати тільки покупці, які сьогодні, у масі своїй, не тільки не думають про обновки, але буквально хлібом не наїдаються — то вся ця вибудована і збалансована конструкція, згідно із законами фізики, неминуче розвалиться.
