ЩОДЕННИК

Я проходив через базар і звернув увагу на красномовну табличку на лотку жінки, яка торгувала сірниками: «Білоруські сірники — 35 копійок за десять коробочок, українські — 45 копійок».

Тут же пригадалося відкриття сірникової фабрики неподалік від обласного центру. На її спорудження було витрачено вельми значну суму, і будівництво підприємства на декілька років стало чи не головним будівництвом області. Високопосадові чиновники тоді багато говорили про значення виробництва своїх сірників та про необхідність їх для населення.

Підійшов до продавщиці і спитав, чому наш товар дорожчий за імпортний. Уже немолода жінка на секунду задумалася, потім стисла плечима і сказала: «Не знаю, мені приносять, кажуть ціну, ось я і продаю. Напевно, податки в нас більші, тому і сірники дорожчі. Та я взагалі скоро їх не буду брати. Наші сірники беруть погано, а мороки з ними багато, хоч вони і кращі за білоруські».

Я відійшов від продавщиці і зі смутком подумав про те, що перевірка на практиці улюбленої тези нашої влади — захист вітчизняного товаровиробника — дуже чітко проглядається на цьому нехитрому прикладі. Наш товар, у виробництво якого вкладено чималі кошти, знову виявляється неконкурентоспроможним навіть у себе вдома.

Звичайно, можна запровадити який-небудь новий акциз на білоруські сірники, розгорнути рекламну кампанію. Однак чи допоможе це? Ось і новий витвір автомобільного концерну, хоч як рекламували, а народ усе одно купує старі іномарки і зовсім не бажає віддавати перевагу нашій «Таврії». Проте якби власті не боролися так завзято за нашого товаровиробника, а просто трошки послабили податковий прес і дали можливість підприємствам не виживати, а просто працювати, то наш народ сам би захистив свого товаровиробника своїми грошима, бо не можна повірити, що ми стали настільки безпорадними, що не можемо забезпечити свій ринок власною якісною, а головне, недорогою продукцією.