Бременським музикантам потрібні осел і віл для роботи в компанії

Дід старіє, це факт: чим, окрім старечої сентиментальності, можна пояснити появу в нашому колективі цього чотириногого? Пригнічує найповніша безпородність. Ні шкіри, ні морди (про манери мовчу), таланту — ні на гріш. Я співаю, дід грає, а цей що? Баласт і ушкоджена репутація, от і все.

Раніше, варто нам із дідом було з'явитися перед публікою, тільки й чути було: який красень, та який молодець (це я), та який орел (також я). А який голос!.. А тепер? Який маленький, та який миленький, які вушка, який хвостик!.. А на музику і справжню красу — нуль уваги.

Ще за погризений футляр із нього варто було б взяти. І за регулярні спроби гризти мої ноги. А нещодавно цей безпородний десь роздобув півнячу голову. Побачивши мене, завихляв хвостом і поцупив свою мерзенну іграшку до мене. О часи, о звичаї!..

Ночами тварина скавчить і норовить залізти до мене під бік. Теж іще, знайшов собі мамочку. В результаті я не висипаюся, голос звучить не найкраще, збір падає. Благородна б істота мала повагу до творчої особистості, але що візьмеш із шавки?

А тепер вона дрімає, а мені співай. Співаю, що мені лишається. Співаю, щоб тобі на кісточку заробити, нікчемне ти створіння! Ех, та хіба ж ти оціниш? Хіба в тебе є почуття? Гаразд, спи, безпородний... Діду, починай «Орленка»!..