Снігова королева у пошуках зеленого царства

Марія Ревакович — наймолодша з поетів Нью-йоркської групи — народилася 1960 року в українській родині в Польщі, навчалася у Варшаві. 1981 року емігрувала до Італії, далі до Канади, а потім — у США. З 1990 року разом із Богданом Бойчуком вони видають найрафінованіший з-поміж українських літературних журналів «Світо-вид». За словами самої Ревакович, «Зелений дах» є підсумком її поетичної творчості. Проте — це перша з її поетичних збірок («З мішка мандрівника» (1987), «Шепотіння, шепотіння» (1989), «М'яке «Е» (1992)) видана в Україні. «Її вірші повернулися не на батьківщину поета, але на батьківщину її поезії», — як сказав під час презентації книжки в Спілці письменників поет Віктор Кордун.

Моє знайомство з поезією Марії Ревакович відбулося, коли вона представляла в Україні свою щойно видану збірку «М'яке «Е» (1992). Тоді перед студентами філологічного факультету Харківського університету (а варто зазначити, що в Харкові й досі безсмертний вислів Кулішевої тьоті Моті «Лучше быть изнасилованной, чем украинизированной» сприймається без найменшої долі іронії) виступали Слава Стецько, Роман Зварич і тендітна, схожа на витончену скрипку, невідома поетеса. Яскраві промови про «розбудову України в Україні» тонули у ватній тиші аудиторії. Аж поки не почала читати Ревакович. Я не пам'ятаю, що саме вона читала, але за настроєм це було щось схоже на: