ЩОДЕННИК 29 квітня

У Гаврилівцях кудись зник, наче у воду впав, собака з одного подвір'я. Звичайний безпорідний пес, та, кажуть, розумний і добрий. Побіг за село, та не повернувся. Наступного дня схвильовані та стурбовані цією пропажею малі діти, дошкільнята, побігли туди ж, за село, шукати пса. Невдовзі повернулися додому геть зарюмсані, гукнули маму, аби допомогла визволити пса. Мовляв, хтось на узліссі розставив пастки на звірів, то в одну з них і вскочив бідолашний Сірко — вже навіть не скавучить...

Хоча відтоді й минув певний час, та визволений зі сталевої пастки Сірко й досі тягне лапу, вже не такий грайливий і веселий, як колись. Сумніші й малі діти, які врятували Сірка. Вони вже наслухалися від старших дітей різних розповідей, свідками яких ті були. Всі розповіді — про одне й те ж саме. От, говорять, бачили, як один дядько (тут-таки називають його вуличне прізвисько) добивав патиком лисицю, що потрапила в пастку. Тварина довго кричала, не хотіла чи й не могла здохнути, а він її бив і бив... А маленька косуля, коли її визволила чиясь добра душа, була така знесилена, що вже не могла залишити це місце своєї тваринної драми.

Що не день, то меншає й меншає суму та болю в голосі старших представників підростаючого покоління, свідків отого, даруйте, полювання без рушниці. Невдовзі той чи інший з них і сам піде розставляти пастки на узліссі, складає прогноз мій гавриловецький співбесідник.