Про що мовчить Президент?

Усупереч всім прогнозам в Україні триває падіння. Мабуть, статус «держави, що повсякчас падає», так і залишиться символом економічної політики нинішнього Президента. ВВП у першому кварталі 1999 року скоротився на 4,2%. А за квітневими прогнозами австрійського Erste Bank Research і сумарне падіння на кінець року повинно становити 4,0%. Все це при тому, що реальний ВВП 1998 року становив лише 30,2% від рівня 1990 року. Враховуючи національну специфіку зміни ВВП в Україні, щонайменше дивно виглядають прогнози зростання цього показника, закладені в програмі «Україна-2010». Зростання на рівні 7-8%, внесене до програми, не може бути логічно поясненним з урахуванням досвіду країн Центральної і Східної Європи. Навіть Польща, яка має істотні успіхи в ринковій трансформації, при зростанні +4,8% 1998 року, 1999 року планує вийти на рівень +3,5%. Не менш успішна Чехія взагалі йде з падінням 1998 року —2,5% і запланованим падінням на 1999 рік —1,0%. Чи варто говорити, що в Україні так і не закладено якихось передумов для економічного зростання, крім того, що падіння «повинне ж колись зупинитися».

Відносно інфляції, то, на жаль, чим ближче президентські вибори, тим більше шансів розкручування інфляційної спіралі. Якщо за перший квартал поточного року рівень інфляції становив 3,5%, то перспективи погашення заборгованості по соціальних виплатах шляхом включення друкарського верстата роблять ситуацію й зовсім гнітючою. За вже цитованими прогнозами австрійського Erste Bank Research, цього року Україну чекає інфляція в 55,0%, та й то як найоптимістичніший варіант.

Постійна відсутність чіткого розуміння макроекономічних процесів з боку економічного оточення Президента, так само, як і можливих кроків до нормалізації ситуації, стала традицією, яку вже неможливо змінити. Клятви в незмінності горезвісного «курсу реформ», суперечність самим собі і прихована надія утриматися в адміністрації ще на один термін — це все, що зводиться до суб'єктивних чинників, які забезпечують деградацію держави.

До об'єктивних, крім усього іншого, можна віднести загрозливу зовнішню заборгованість і слабку збираність дохідної частини державного бюджету, неотримання обіцяних коштів від міжнародних фінансово-кредитних установ. Все це, а також ряд інших чинників, аж ніяк не поліпшують макроситуацію. СФЕРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Продовжує лихоманити промисловість. 1998 року промислове виробництво скоротилося на 1,5% (хоча західні експерти не згодні з методологією вітчизняного Держкомстату й наполягають на відчутнішому падінні). 1999 року падіння на 0,4% в січні і на 2,1% в лютому характеризують розкручення тенденції, а не випадкові явища. Те, що промисловість реагує на погіршання економічної ситуації в країні так слабко — ще велике досягнення.

Індекс промислового виробництва, обчислений у світових цінах, неухильно скорочується. Якщо 1994 року він становив 39,2% від рівня 1990 року, то 1998 року — 26,4%. Замість того, щоб допомогти вітчизняним підприємствам пристосуватися до умов ринку, держава розгорнула з ними справжню війну. Тут і ненормальний податковий прес, і сумнівна інвестиційна політика, і дивне експортно-імпортне регулювання — все покликане зробити вітчизняну промисловість персоною «нон грата» в своїй країні. Проблема ефективного власника в промисловості теж не знаходить свого рішення — приватизація здійснюється, виходячи з якихось сумнівних міркувань, а зовсім не національних інтересів вітчизняної промисловості.

Складається вельми специфічна ситуація. Відсутність ринкових реформ у промисловості призвела до того, що керівники підприємств (особливо ті, котрі характеризуються як «червоні директори») мріють не про реальне реформування економіки, а про повернення у часи командно-адміністративної системи з відповідною роллю держави. Причому це реально впливає на те, кому вони виборчо віддають перевагу, й далеко не на користь нинішнього Президента.

Сільське господарство теж не може розглядатися як авангард економічної політики нинішнього Президента. 1998 року обсяг сільськогосподарського виробництва скоротився на 8,3%. 1999 року сталося падіння в січні — на 2,8% й лютому — на 2,6%. Знову ж, як і у випадку з промисловістю, відсутність відчутних реформ відплатить нинішньому Президентові сповна.

Особливості національного сільського господарства дозволяють стверджувати, що сільськогосподарські виробники з більшою радістю повернулися б у часи соціалізму, ніж реально займалися конкурентоспроможністю своєї продукції. В умовах же сумнівної турботи з боку діючої влади й цілковитої неучасті в адаптації сільського господарства до ринкових відносин нинішній Президент не буде фаворитом села на майбутніх виборах. Ніякі загравання з селом уже не врятують становища на користь діючої влади.

Не характеризуючи детально сферу обігу, можна тільки зазначити, що це, внаслідок очевидних причин, теж не той грунт, який би плекав нинішнього Президента. СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Одним із найдійовіших важелів, спрямованих на те, щоб нинішній Президент не був обраний на наступний термін, є соціальна сфера. За станом на 1 квітня 1999 року загальна сума заборгованості по виплатах зарплат, пенсій та інших соціальних виплат досягла 11 млрд. грн. При цьому бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд. грн., або 40% загальної суми. Навіть за офіційними даними Міністерства праці й соціальних питань половина громадян мають сукупний дохід нижчий за встановлену межу малозабезпеченості.

Як і раніше, нинішня влада не має реальних неемісійних механізмів погашення такої заборгованості. Такі фантастичні заходи, як термінова приватизація «Укртелекому» або не менш термінова реалізація підприємств, що збанкрутували, вже навіть не згадуються внаслідок їхньої очевидної сумнівності. Те саме можна віднести й до примарних надій на отримання грошей «невідомо звідки» саме на виплату соціальної заборгованості.

За офіційними даними, загальне число зареєстрованих безробітних у країні зросло в 1994—1998 роках більш ніж у 12 разів. Реальна зарплата 1998 року становила лише 33,2% від рівня 1990 року й навіть дещо поменшала з 1994 року.

А те, що Україна не пройшла стадію масових соціальних хвилювань, то це швидше пов'язано з довготерпимістю народу й загальним почуттям безвихідності, ніж із відсутністю реальних соціальних причин. УКРАЇНА І СВІТ

Специфічність ставлення до України в світі не треба доводити нікому. Країна, яка має загрозливу зовнішню заборгованість по відношенню до ВВП ($1,2 млрд. на 1 березня цього року), постійно просить ще. Причому гроші, що їх просять, йдуть виключно на проїдання, а не на здійснення реальних реформ. Країна, яка в експорті спеціалізується на чорній металургії, хімії та іншій необробленій продукції... Чим більше минає часу, тим більше укорінюється уявлення про нашу країну як про територіальне формування, розташоване в Європі, а аж ніяк не про «європейську державу». І міжнародна реакція на «могутні ініціативи Президента» щодо подій в Югославії лише підтверджує істину, що сформувалася. Питання про інше — про соціально-економічне становище всередині країни.

Західних аналітиків всерйоз турбує цілковита неспроможність нинішньої влади хоч якось нормалізувати ситуацію в країні. Ще більше їх турбує абсолютно патологічна відірваність від реалій українських чиновників. Мабуть, повний хрест на перспективах нинішнього керівництва країни поставила презентація України 18 квітня 1999 року в рамках річних зборів Європейського банку реконструкції і розвитку в Лондоні. У дуже дорогому й напівпорожньому залі вітчизняні апаратники цілком серйозно твердили, що вже з другого півріччя в Україні очікується небувале зростання, а далі й взагалі буде повне процвітання. Така неадекватність навіть викликала замішання у західних інформаційних агентств — подавати цю інформацію в розділі «курйози» чи ставитися до неї як до чорного гумору?

У будь-якому разі, урядові й ділові кола інших країн не бачать перспектив у нинішньої влади і про це кажуть відкрито. А те, що нинішньому Президенту зробив протокольний комплімент хтось із іноземців — зовсім не привід для всенародного тріумфування й тиражування такого компліменту. ПЕРЕДВИБОРНІ ПЕРСПЕКТИВИ

Передвиборні перспективи вже цілком очевидні. Йдеться лише про варіанти на тему — якою мірою Україна буде спустошена виборами й визначення міри падіння, з якого належить виводити державу новому президенту. При цьому включення друкарського верстата, неотримання чергових грошей від міжнародних фінансово-кредитних організацій, дефіцит державного бюджету й багато іншого можна розглядати як додаток до таких очевидних перспектив. А ще актуальними є прогнози соціальної активності населення — вийде воно до виборів на вулиці чи скаже про своє ставлення до влади на самих виборах?

Нинішній Президент мовчить, і йому справді нічого сказати. Можна вояжувати країною й коли-не-коли лаяти центральні й місцеві влади, створюючи образ Президента- дисидента, можна залякувати всіх лівою загрозою, тим самим піднімаючи лівим рейтинг, можна намагатися вийти на міжнародну арену з якимись ініціативами (причому абсолютно неважливо, якими), можна зробити ще безліч інших речей, що імітують активність. Соціально-економічна ситуація вже не зміниться на краще під час перебування нинішнього Президента. І те, що обіцяна залежність участі у виборах від зміни соціально- економічної ситуації не виконується — це цілком у його стилі відношення до власних зобов'язань. Але існує один, досить недвозначний висновок: виборці зроблять свій правильний вибір. Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор

економічних наук