Трактори на будь-який смак

Напередодні на заводі заговорили навіть про відродження. 1996-го постало питання, бути чи не бути виробництву могутніх тракторів в Україні. В урядових колах уже визрівала ідея перевести ХТЗ на випуск запчастин і товарів народного споживання. Слава Богу, що до цього не дійшло.

Завод, як і раніше, працює, забезпечуючи робочими місцями 40 тисяч чоловік у Харківській області і ще 100 тисяч — в інших областях. 18 тисяч його працівників уже стабільно одержують зарплату (60—70% — грошима, решту — продуктами). Щоправда, зберігається 2-місячне відставання...

Ці успіхи були пов’язані з тим, що тракторобудівники більше не чекають милості від держави і покладаються тільки на себе.

— Наша нова стратегія полягає в тому, щоб розробити цілий комплекс машин, котрі задовольнятимуть будь-якого покупця, — каже голова правління ВАТ «Харківський тракторний завод» Петро Тодоров. — Для цього треба серйозно зайнятися маркетингом.

ХТЗ більше не нав’язує покупцеві свого смаку, охоче прислухається до його вимог. Розроблено 20 базових моделей тракторів, а з модифікаціями (бульдозери, навантажувачі, екскаватори) — майже 40. У їхньому числі такі різні машини, як міні-трактор Т-12 і двохсотсильний орач на обгумованих гусеницях ХТЗ-200. Майже всі новинки створювалися заводськими конструкторами.

На початку головного складального конвеєра виставлено декілька видів дизелів для тракторів ХТЗ-17021: німецькі від фірми «Дойтц», білоруські від ММЗ і ярославські від ВАТ «Автодизель». Установлюються ті, які вибирає замовник.

— Німецькі двигуни кращі, — розказує заступник директора з питань маркетингу Дмитро Сергієнко, — але росіяни не хочуть їх брати. Вони розвивають сервісну мережу на базі своїх моторобудівних заводів. Ми адаптуємо до тракторів ті дизелі, які потрібні замовнику, але так, щоб, незважаючи ні на що, це був трактор ХТЗ, зроблений в Україні.

Домагатися цього дедалі важче: майже всі підприємства, що забезпечували ХТЗ, тепер животіють. Тракторобудівникам доводиться самим робити і радіатори, і коробки передач та інші вузли. Хіба що гуму поки що не виготовляють. На думку П.Тодорова, турбота про вітчизняного виробника, що декларується державою, — не більше ніж пропагандистське гасло.

Лізинг, за яким на село постачаються машини, на ділі виявився дуже обтяжливим. Господарству, що одержало трактора, доводиться за п’ять років сплатити 145% його первинної вартості. Умови кредитування Лізингового фонду, в свою чергу, диктуються завищеною ставкою Нацбанку. Щоб зробити ціну «підйомною», тракторобудівники до мінімуму скорочують витрати. І виходить, що рентабельність нового трактора Т-170 не перевищує 2%. Цим підприємство перекриває собі шлях у майбутнє: на конструкторські розробки вже не залишається коштів. «Утім, минулого року на розробку нових моделей завод усе-таки одержав з Інноваційного фонду 200 тис. грн.», — уточнює головний інженер Станіслав Гудзь. Однак це — крапля в морі. Решту довелося заповнювати за рахунок заробітної плати...

Втрату багатьох зарубіжних ринків на ХТЗ пов’язують із сумнозвісним декретом уряду про повернення валютної виручки протягом 90 днів. Якщо у всьому світі заведено купувати трактори на виплат, то Україна вимагала платити відразу.

Перегини в промисловій політиці України стали нормою. Заручившись гарантіями уряду, різні фірми почали інтенсивно завозити американську та німецьку сільськогосподарську техніку. П.Тодоров вважає, що за всі роки незалежності було імпортовано тракторів і комбайнів на $1,5 — 2 мільярди. Одночасно в ЗМІ пішли негативні відгуки про харківські трактори, явно сфабриковані імпортерами. Адже за

Т-150К у 1980 р. заводові присуджено найпрестижнішу премію «Золотий Меркурій»!

У часи СРСР щорічне оновлення парку енергонасичених тракторів становило 12—13% (світова практика — 15—18%). Тоді настав період, коли поповнення не було декілька років поспіль. ХТЗ звернувся до чотирьох українських міністерств із проханням підрахувати потребу в нових машинах. І виявилося, що одночасно необхідно замінити 115 тисяч тракторів, а потім поповнювати парк 14—16 тисячами машин за рік. З урахуванням наявних замовлень на експорт і потреб усередині країни, цього майже досить для повного завантаження підприємства. У той же час керівництво ХТЗ чудово розуміє, що в уряду немає грошей на купівлю тракторів. Як же бути?

— А бюджетні кошти нам і не потрібні, — пояснює П.Тодоров. — Просто має бути інша кредитна політика. Якщо Нацбанк надасть дешеві кредити селу, лісовому господарству і промисловості, то замість того, щоб брати з бюджету, ми станемо його поповнювати.

ДО РЕЧІ

Україна просить відстрочки платежів за імпортну сільгосптехніку, повідомляє агентство Інтерфакс-Україна.Уряд України проводить переговори із західними партнерами про відстрочку платежів за надану сільгосптехніку, повідомив президент Української асоціації «Украгротехіндустрія», народний депутат Віктор Суслов. За його словами, необхідність відстрочки пов’язана із загальним економічним становищем у країні, яке призвело до зниження попиту на продукцію сільського господарства, а девальвація гривні значно ускладнила повернення кредиту, виданого у валюті. Серед мотивацій відстрочки — падіння цін на ринку зернових 1998 р. майже в 2 рази порівняно з позаминулим роком, а також неефективне господарювання. В.Суслов охарактеризував 1998 рік як «бенкет адміністративних методів» у сільському господарстві, що, за його словами, значно ускладнило розрахунки виробників із комерційними постачальниками товарів і послуг. Під гарантії уряду в період із 1996—1998 рр. було відкрито 4 кредитні лінії на постачання сільгосптехніки на суму більше як $384 млн. Термін повернення кредиту — 5 років. У рамках кредитів одержано 1000 комбайнів і 600 тракторів John Deer (США), 200 тракторів і комбайнів Case (США) і декілька сотень тракторів New Holland (Канада). Агентами одержання техніки виступило АТ «Украгробізнес» — на $11,7 млн., корпорація «Украгропромбіржа» — $200 млн., Українська аграрна біржа — $77,2 млн. і «Агротехсервіс» — $95,68 млн.