Компартія знову зробила вибір на користь Кучми

— Компартія звернулася до лідерів партій лівого напрямку з проектом декларації про висунення і підтримку єдиного кандидата від лівих сил. Селянська партія обговорила цей документ на розширеному засіданні президії партії. Виступав і заступник голови нашої партії товариш Ткаченко. І прийнято рішення одностайно — ми в принципі підтримаємо кандидата Компартії. При цьому ми вважаємо, що для прийняття остаточного рішення треба провести спільне засідання і переговори на рівні керівних органів наших партій.

— Про портфелі, про розподіл постів?

— Не тільки. І про відповідальність. Єдиний лівий кандидат переможе. І ми повинні виробити правила гри, щоб ті, кого ми посадимо на пости, рухали процеси соціалізації економіки.

— А як буде з Аграрною партією — ви, ніби-то, збиралися об'єднуватися?

— Ми з АПУ ніколи нічого не збиралися і, даруйте за тавтологію, збиратися не збираємося. Це провокація, з метою довести, що селяни готові підтримати нинішнє керівництво. А ми участі у «Злагоді» не брали. У мене було запрошення, причому в президію, на найпочесніше місце, з виступом. А я їм відкрито сказав — хлопці, ви ж розумієте, ми зовсім різні люди, за всієї поваги до вас. А Аграрна партія — вона там була присутньою, щоправда, по-різному: одні виглядали з-за рогу, реєструвалися, потім тікали, знову приходили. Але сиділи в президії. А ми ж позицій і переконань своїх не міняємо. Тактика — це інша справа...

— До речі, про тактику. Якою мірою достовірна інформація про те, що на ваше рішення йти «під Симоненка» вплинув «дзвіночок» тривожний: бізнесові справи близьких до партії людей, родичів видних її членів опинилися, скажімо так, під пильною увагою влади — з відомою, у разі чого, перспективою?

— Абсолютно не пов'язане з цим наше рішення. Ми не боїмося. Просто ми ж люди з лівими переконаннями, для нас дуже неприємно, коли говорять про відсутність єдності. Хотілося б, щоб разом з нами були і соціалісти, і ПСПУ... А з комуністами, після остаточного обговорення нашими колективними органами, ми вийдемо на прес-конференцію і оголосимо наше рішення.

До слів п. Довганя необхідно додати — на яких позиціях КПУ закликала до об'єднання у «спільний фронт» під свого кандидата. У проекті «Декларації про спільні дії та єдиного кандидата лівих сил», зокрема, сказано про ліве «єдине лоно — ленінську партію більшовиків, колишню КПРС», і про платформу: «марксистсько-ленінських теоретичних основах, організаційних засадах і революційному досвіді будівництва однієї з наймогутніших держав світу». Далі: «Партії, виходячи з досвіду Великого Жовтня, вбачають свою найближчу мету в інтегруванні триєдиного завдання: відродження Радянської влади, вихід на шлях соціалізму і відновлення Союзу братських народів суверенних держав». При цьому «партії поділяють основоположні позиції марксизму-ленінізму про класову боротьбу та її кульмінаційні розв'язки через революції, розуміючи останні не в обивательських категоріях насильства, а як глибокі соціально-економічні та політичні перетворення, у тому числі (!?— Т.К. ) мирні, і краще мирні». Ну і, окрім того, «партії вважають за недоцільні і неприйнятні для України будь-які суспільні моделі соціал-демократії, оскільки складалися вони і продовжують будуватися на умовах імперіалістичного паразитування капіталу відповідних держав над іншими народами і країнами...»

Взагалі, складається відчуття, що укладачі цього документа виходили з посилу: «Досить страху нагнали чи ще щось крутіше впаяти?» І «паяли» на повну котушку. На президентський орден «За заслуги» вже тягне. Тягне також і на повне звільнення від переговорного процесу лідера Соцпартії Олександра Мороза — причому, не тільки сьогодні, а й ближче до виборів: за будь-якого розвитку процесів навряд чи помірний до «рожевого» політик може дозволити собі революційно «почервоніти» без втрати політичного обличчя.

«Декларація» комуністів настільки добре і вражаюче укладається у розігруваний Банковою сценарій «ліва загроза» — «реформатор», що мимоволі в пошуках конкретного автора можна переплутати адресу.

Що ж до СелПУ, точніше, головного її члена — спікера Ткаченка, якому деякі сценаристи відводили роль «топтуна» по сільському електорату Мороза — то, мабуть, не так сталося як гадалося, і мінусів у цієї розробки більше, аніж плюсів: занадто вже самостійним і свавільним виявився наш «не перший», і роль другого плану на президентських виборах могла б стати затісною для його потенціалу, амбіцій, а також для відведених електоральних рамок. Зате тепер наш «але й не другий», можливо, упевнений: ухваливши правильне рішення — він гарантував «синицю в руках» собі і спокій — «Землі і людям». Хоча запитання, звичайно, є. Виконавши сьогодні необхідну для Банкової умову і «занирнувши» під знамена «марксизму-ленінізму, Великого Жовтня, Радянської влади і Союзу» — голова парламенту може бути спокійний за свою подальшу долю у разі продовження політичної кар'єри «реформатора», який має намір виграти в боротьбі з «лівим реваншем»? Тим часом, завдяки селянину-спікеру, реванш набуває цілком опуклих обрисів — в очах світової спільноти, принаймні. Таким чином, вимальовується висновок: при проблемних шансах Петра Симоненка КПУ зробила вибір — і знову, як 1994 року, на користь Кучми, перемога якого, при антипропагандистській допомозі ткаченківської СелПУ, може виявитися цілком вірогідною. Теоретично. Якщо як і раніше розмазаним, розрізненим, роздробленим, розгубленим буде залишатися правий фланг.