Пенсійний глухий кут

Судорожні тілорухи «гаранта» і його «команди» з вишукування «нетрадиційних шляхів» погашення цієї заборгованості обернулися звичайним пшиком: з 2 жовтня 1998 по 15 лютого 1999 року надходження від податку на обмін валют становили 122 млн. гривень, від реєстрації авто — 14,3 млн., від продажу ювелірних виробів — страшно сказати, 1,4 млн. гривень. Разом 138 млн. при тому, що тільки за січень цього року заборгованість по пенсіях виросла на 234 млн. гривень. Немає сумніву, що й нові, широко розрекламовані податки на операції з нерухомістю й мобільний зв’язок не дадуть результату.

Тим часом записка НБУ, направлена керівництву ВР, містить невтішний діагноз: «На сьогодні держава вже не має можливості виконувати свої зобов’язання стосовно пенсійного забезпечення громадян... У перспективі Пенсійний фонд буде неплатоспроможним... Продовження функціонування діючої системи призведе до накопичення заборгованості й підривання стабільності фіскальної системи».

Аналізуючи причини такого жалюгiдного становища, спеціалісти НБУ виділяють серед них дві групи: концептуальні недоліки діючої системи й традиційні «окремі недоробки», яких цілком можна було б уникнути за умов грамотного розпорядження існуючою системою. «Пенсійна система не повинна виконувати функції соціальної підтримки, які вона намагається виконувати зараз. Головною відмінністю між пенсійними виплатами й соціальною підтримкою є те, що соціальна підтримка залежить від рівня фіскального перерозподілення, тоді як пенсійні виплати повинні виконуватися на безумовній основі і уряд не може відмовлятися виконувати такі виплати».

Про що йдеться? Нинішня система пенсійного забезпечення намагається вирішити два абсолютно різні завдання. По-перше, за рахунок пенсійних відрахувань громадян держава намагається забезпечити соціальний захист, тобто мінімально допустимий рівень споживання, якраз щоб «і не жити і не померти». З іншого боку, пенсія сама по собі повинна забезпечити рівень споживання, безпосередньо пов’язаний із внеском конкретного громадянина в суспільне виробництво за період його трудової діяльності. Пенсіонер в ідеалі взагалі не повинен нічого доводити: заробляючи цілком конкретні, «живі» гроші, він просто довіряє їх системі пенсійного забезпечення для збереження й примноження (щоб інфляція їх не з’їла). Невиплата пенсії означає тільки одне — її хтось украв!

На жаль, існуюча система не забезпечує рішення жодного з цих завдань, будучи типовим «колгоспом» в найгірших традиціях радянської зрівнялівки. Так звана солідарна система, на якій побудовано пенсійну систему України, передбачає поточні виплати пенсій учорашнім трудівникам за рахунок надходжень до Пенсійного фонду від трудівників сьогоднішніх. Кожному з нас немає ніякого сенсу офіційно отримувати велику зарплату — великі пенсійні відрахування сьогодні аж ніяк не гарантують такої ж великої пенсії завтра.

І без того хибна система примусового перерозподілу виявилася повністю неспроможною за умов жорстокої кризи. Сьогодні в Україні нараховується 14 мільйонів пенсіонерів. Додамо сюди неповнолітніх, додамо фактично безробітних, бюджетників... Сьогодні на одного українця з сошкою припадає чотири-п’ять з ложкою. У січні-лютому 1999 року реальний валовий національний продукт поменшав ще на 4,2% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Ця цифра означає — за минулий рік усі ми разом стали виробляти ще менше.

Нацбанк пропонує впровадити капіталізовану систему пенсійного забезпечення: трудові книжки замінити індивідуальними бухгалтерськими записами, щоб забезпечити відповідність виплат реального періоду зайнятості й фактично зроблених внесків. Пенсійні внески, що нагромаджуються громадянами, розміщуються у вигляді інвестицій на ринках капіталу, щоб забезпечити захист від інфляції. Безумовно, протягом досить тривалого перехідного періоду повинна зберегтися змішана система, забезпечуючи тих, хто вже вийшов на пенсію, не маючи пенсійних внесків.

Глобально ж проблему заборгованості по пенсіях, на думку Нацбанку, можна вирішити тільки й виключно за умов впевненого зростання економіки. Крім того, деякі заходи можуть і повинні бути прийняті негайно: скасувати або скоротити пільгові пенсійні програми і зобов’язати сектори, що користуються такими пільгами (вугільники, військові), самостійно їх фінансувати; зробити жорсткішими критерії отримання пенсій по непрацездатності; збільшити пенсійний вік; збільшити мінімальний трудовий стаж, необхідний для отримання пенсій у повному обсязі.

ДО РЕЧІ

Віце-прем’єр Сергій Тигипко, який відповідає за економічну реформу, схоже, поділяє аналогічні погляди на пенсійну систему. Він заявив, що для виконання закону про встановлення розміру мінімальної пенсії в сумі 55 грн. необхідно додатково залучити до бюджету Пенсійного фонду 9 млрд. грн. при тому, що бюджет Пенсійного фонду становить всього 13 млрд. грн., а на виплати трудових пенсій направляє близько 8 млрд. грн. (цікаво, а куди направляються 5 мільярдів, що залишилися? — Авт.). Для реалізації норм закону необхідно було б збільшити з 32% до 65% розміри нарахувань на зарплату, які стягуються до Пенсійного фонду, а це «зажене в тінь всю заробітну плату в Україні». С.Тигипко відзначив необхідність змінити систему пенсійного забезпечення, щоб вона враховувала індивідуальний підхід до кожного, а також збільшити пенсійний вік у країні.