«Ми не можемо більше залишатися партією однієї людини!» — в різних варіантах заявляли делегати. І сума цих висловлювань про «нашого дорогого В’ячеслава Максимовича» і про подальшу долю партії, сконцентрувалася в образній і емоційній і — що дуже важливо — беззлобно вимовленій тираді Володимира Черняка: «Тяжко переступати через Чорновола. Але якщо Народний рух спіткнувся об Чорновола, то треба переступити і продовжити рух. Ми віддаємо належне В’ячеславу Максимовичу — він знамено національно-визвольної боротьби. Він записав своє ім’я золотими літерами на скрижалях історії України. Але якщо вже записав — то відійди і дай можливість записати іншим».

Зал аплодував і сміявся. Сміх не був нервовим — швидше він висловлював якесь звільнене почуття. І тому цілком невимушено виглядали і деякі експромти. Президент Києво-Могилянської академії п. Брюховецький, наприклад, говорячи про колективну провину Руху у зрощенні авторитарного режиму в партії, персонально голови секретаріату Богдана Бойка нагадав, як той вимикав мікрофон інакодумцям. Пан Бойко, котрий сидів за столом президії, одразу ж підвівся і з поклоном щиро (напевно) вимовив: «Прошу вибачення!»

Шкода, що В’ячеслав Чорновіл, як було мимохідь оголошено, відмовився від участі в цьому з’їзді. Можливо, як деякі гості, він раптом відчув би якесь дещо забуте почуття, пов’язане саме з Рухом, але ще пам’ятне з кінця 80-х — початку 90-х — віру й надію. Замість пана Чорновола на з’їзді було присутнім його чергове звернення із попередженням про навислу над партією «реальну загрозу розколу» і про нелегітимність позачергового з’їзду...

Візуальний огляд зали (Горинь, Павличко, Лавринович, Зварич, Червоній...) і президії (Мовчан, Драч, Юхновський, Заєць, Бойко, Костенко, Черняк) — із настільки історично знайомими обличчями, що вони вже сприймаються, як візитні картки Руху — викликав, звичайно, запитання: який розкол, кого з батьків-фундаторів і активістів тут немає? Але, за визначенням самих делегатів з’їзду, 25—30% партії можуть залишитися з Чорноволом. А враховуючи попереджувально-діяльну участь влади в особі Мінюстиції щодо визначення легітимності з’їзду, можна припустити — ще поп’є дбайлива держава крові в «Руху без Чорновола» — ох, поп’є... Досвідчений у «розлучних» партійних справах лідер ХНС Володимир Стретович попередив побратимів із трибуни: «Рішення — який з’їзд легітимний і хто правий, залежатиме від того, хто підтримає нинішню владу. Тому що українська держава не є правовою й демократичною, як це позначено в першій статті Конституції...». І логічними, хоч і риторичними, були запитання пана Стретовича: «А де соратники з «Реформ і порядку»? Де вони? Я не бачу жодного! Де керівники Республіканської християнської партії? Вичікують, а що там буде? Час партизанської війни закінчився. У нас уже є своя держава. Вже не треба бродити, як УПА, лісом і воювати проти завойовників. Сьогодні час сказати: ми за Україну й вона в нас буде, настає історичний момент і ми можемо це зробити з новими людьми, з новими командами у жовтні 1999 року».

Справді, одностайно підтримане з’їздом рішення про зняття авторитарного лідера В.Чорновола аж ніяк не означало зняття питання про кандидата в президенти від Руху. І хоча на порядку денному воно не значилося (через необхідність вирішити внутрішньопартійні запитання) — ця тема звучала і з трибуни з’їзду, й активно обговорювалася в кулуарах. Утім, інакше й бути не могло: саме розбіжності з приводу кандидатури на виборах-99, що виникли на грудневому з’їзді партії, багато в чому спровокували сьогоднішній конфлікт у Русі. «Справа не стільки в Чорноволі з його вождізмом, скільки в невизначеній позиції самого НРУ відносно президентських виборів і двоїстого ставлення до підтримки Удовенка», — вважає представник Тернопільської регіональної організації. А заступник голови Нікопольської районної організації Володимир Корнієнко сказав кореспондентові «Дня», що сподівається на те, що «Г. Удовенко, побачивши цей хаос, зніме свою кандидатуру. Не хотілося б вірити, що така порядна людина обере тактику гри в піддавки з Л. Кучмою». Той же делегат Корнієнко розгублено зізнався, що «не може навіть думати про те, що нам доведеться вибирати між представником лівих і нинішнім Президентом». У той же час він підтвердив, що деякі низові структури не настроєні голосувати за Удовенка. Показово, що люди, котрі не вбачають в Геннадії Йосиповичі прохідного кандидата, не в змозі абстрагуватися від установки, що її нав’язував довгий час В.Чорновіл: або червоний реванш в особі Вітренко — Симоненка — Мороза, або хоч який, але реформатор Кучма. Позбутися цих «рецидивів епохи Чорновола» буде вельми непросто: навіть з’їзд оновленого Руху, на якому В’ячеслав Максимович не був присутнім, ясно показав — справа його живе. Наприклад, голова Вінницької управи Володимир Савчук заявив кореспондентові «Дня»: «Ми можемо й втретє не виграти президентські вибори. Але Рух не живе тільки цими виборами, і народ нас зрозуміє, коли ми підтримаємо Кучму, якщо альтернативою йому будуть Симоненко чи Вітренко». Певно, відсутність нових установок і залишає регіоналів в омані? Тому що один із лідерів нового Руху Роман Зварич упевнений, що «Рух категорично відмовиться від підтримки Кучми й твердо відстоюватиме цю позицію. Тепер влада не може розраховувати на те, що Рух добровільно виконуватиме роль патріотичної сили, яка стане підтримувати владу тільки з почуття патріотизму. Рух відмовляється бути «гарматним м’ясом» політики влади...»

Оскільки на Х з’їзді широко звучала ідея об’єднання всіх демократичних сил правого спектра, потенційні союзники Руху намагалися запропонувати свою платформу об’єднання, а можливо й своє бачення умов, за яких це можливо. Однак оголошена від імені Демпартії В.Яворівським ідея — уже в травні сісти за переговори стосовно єдиного кандидата від національно-демократичних сил — не знайшла палкої підтримки. Хоча б тому, що інші можливі союзники оновленого Руху — КУН, ХДС, УРП — чітко дали зрозуміти, що збираються співробітничати тільки в тому разі, якщо «вже сьогодні Рух визначиться з підтримкою кандидата від державницької опозиції, тому що тільки опозиційний претендент спроможний перемогти на виборах-99», — заявив із трибуни з’їзду лiдер УРП Олександр Шандрюк.

Цікаво, що таку позицію правих сьогодні активно підтримують рухівські регіонали в Криму, Херсоні, Донецьку. Як заявила кореспондентові «Дня» голова Донецької обласної організації партії Валентина Проценко, «треба реально оцінювати свої сили й розуміти, що кандидат від Руху самостійно не переможе на виборах. Але я гадаю, що Рух може виступити в ролі об’єднувача партій правого спектра, які сьогодні намагаються консолідуватися під лідера європейського типу — така особистість є сьогодні в Україні. Якщо Рух зможе придивитися до цього політика й проаналізувати його можливості — це дасть НРУ шанс на політичну перспективу. Я б хотіла, щоб партія стала не тільки консолідатором націонал-демократичних сил, а й серйозною опорою для цього кандидата...»

Існує ще одна сюжетна лінія заплутаного роману Руху та чинної влади. Лідер молодого Руху не без успіху випробував на делегатах Х з’їзду модель «торгів із Президентом». За переконанням В’ячеслава Кириленка, партія повинна добитися від Леоніда Даниловича чіткого визначення в питаннях зовнішньої (вступ до НАТО), внутрішньої (заборона КПУ) та кадрової політики (визнати й забезпечити вплив Руху в західних областях), інакше «фракція НРУ не натисне жодної кнопки в парламенті на підтримку владних рішень». Ультимативні вимоги, які Рух повинен висунути Кучмі, на думку ініціаторів, «примусять Президента зробити певний вибір, враховуючи наші інтереси». Якщо він їх не врахує — втратить 10% голосів, застерігає рухівська молодь. Уже сам факт того, що частину рухівців не бентежить можливість повторити спроби НДП вступити в діалог із владою, до яких Президент поставився «іронічно», говорить про те, що вони внутрішньо готові до того, що не Леоніду Кучмі, а все-таки їм доведеться робити вибір. Вибір непростий. Або координувати роботу з радикальними правими партіями, які вже визначилися з кандидатом у президенти, та підтримувати їхню позицію або «лягати» під Президента, але вже не на першу вимогу, а із застереженнями та з ультиматумами. Загалом, як сказав гість з’їзду Володимир Філенко, «президентська кампанія піддасть більшість політичних сил серйозним випробуванням».

Доповiдь Юрія Костенка була, певно, наслідком серйозних роздумів, які не день і не місяць ятрили багато душ. Що вилилося у цілком правомірні запитання: «Хто може сказати, якою є стратегія фракції НРУ в ВР? Стратегія лівих зрозуміла — так званий соціальний популізм, стратегія фракції селян — це теж збереження колгоспно-радгоспного ладу, навіть досить чіткою виглядає стратегія корпоративних груп — прихопити те, що не встигли інші. Незрозуміло лише одне — чого хоче й кого захищає фракція НРУ, крім того, що ми декларуємо державницьку позицію. Але в чому суть цієї державницької стратегії та як вона виглядає — не знає ніхто, навіть члени фракції». Однак запитання викликали й деякі основоположні тези промови нового лідера партії: «Час бігання коридорами влади й принизливого випрошування другорядних постів закінчився. Від політики обслуговування влади, яку маскували під лозунгами конструктивної опозиції, ми повинні перейти до політики рівноправного партнерства. Надалі всі відносини з владою ми будуватимемо, виходячи з політичних, економічних, кадрових інтересів партії. І не ми, а нам повинні пропонувати співробітництво. І якщо це необхідно й збігається з нашою політичною позицією, то взаємостосунки з владою повинні забезпечуватися адекватними правами. Таке співробітництво є чесним, зрозумілим і, головне, воно принесе користь партії та державі».

Для ясності кореспондент «Дня» почала з іншого історичного моменту, що теж викликав деяке здивування:

— Пане Костенку, на з’їзді, де вирішувалося питання про кандидата в президенти, ви власними руками допомогли Чорноволу топити себе й навіть згадували про якийсь «підпільний обком», що «діє» й хоче посварити Костенка з Чорноволом.

— Ми до останнього намагалися зберегти так звану ілюзорну єдність верхівки партії.

— Коли ви сьогодні кажете про можливе співробітництво з нинішньою владою, може скластися враження: вас не влаштовувало, що Чорновіл без торгівлі, просто за ідею «лягав» під владу, коли всі навколо щось мали від цього «співробітництва». Тобто ви вирішили змінити умови, за яких Руху було досить «незалежності» України, а в іншому все буде таким же «конструктивним»?

— Ні, звичайно. Але ми не відкидаємо можливості входження представників Руху до коаліційного уряду, до регіональних структур.

— Тобто, якщо йти далі, «співробітництво» може призвести до того, що державні інтереси зажадають від вас підтримати нинішню владу, в тому числі й на виборах.

— Ні. Я все-таки не виключаю об’єднання націонал-демократичних сил. Саме це найбільше лякає чинну владу перед виборами. Хоча дуже рано говорити про кандидата, тому що не визначено, згідно з яким законом обиратиметься президент. А поки що у нас позиція чітка: є рішення IX з’їзду про кандидатуру Геннадія Удовенка й дотримуватимемося його.

...Тактика це чи стратегія — домагатися відповіді, певно, було б дещо безпардонно, враховуючи, що попереду в «нового старого» Руху животрепетна проблема визнання його легітимності. Можна, мабуть, обмежитися поки що уточненням Олександра Лавриновича: «У травні відбудеться черговий етап з’їзду або наступний з’їзд. Питання про кандидата буде предметом розгляду. І ми не повинні більше приймати кулуарні рішення, а мусимо провести відкриту дискусію та ухвалити рішення, яке дало б хорошу перспективу Руху й усьому суспільству». Кореспондент «Дня» поцікавилася, як почувається Буревісник, котрий так довго, але самотньо, провіщав бурю? «Нормально, — посміхнувся пан Лавринович. — Уся наша десятирічна історія підтвердила, що більшість не завжди буває правою. Дуже добре, що здоровий організм, навіть якщо в ньому є вірус, спроможний перемогти його, видужати, а потім розвиватися, здобувати перемоги. Тепер Рух повинен мати публічну політику, політику публічних компромісів і публічних домовленостей».

Як здалося, деякі представники частини НДП відчували невиразне почуття заздрості, спостерігаючи за тим, що відбувається. По суті, у них на очах дружно й піднесено відбувався фінал аналогічного власним проблемам процесу: демократичне крило партії звільнилося від ярма, що припрягало його до влади. Або хоч би знаходило можливість вирішувати питання взаємостосунків з нею на основі власного розуміння. «Без помилкової скромності скажу, — заявив кореспондентові «Дня» «скромний» НДП-іст, котрий не любить посилань, — саме бродіння, що відбувається в нашій партії, спровокувало рішучість демократів у Русі».

Ну й, нарешті, деякі підсумки. Рух зробив різку, але результативну (щодо організації) спробу оновлення та реформування. Праві й ті, хто каже: «Якби Чорновіл виявився спроможним очолити цей процес — йому б ціни не було». На жаль, це неможливо з причини, яка звучить як діагноз учорашньому лідерству в Русі, — його поставили з трибуни з’їзду Руху сьогоднішнього: «Суміш правого більшовизму з хомейнізмом, яка призвела до вибуху». Поки йшла боротьба за владу в Русі, яку вів вождь партії, влада в Україні опинялася де завгодно та в кого завгодно — й офіційна, й неформальна. Чи здатний Рух перейти від «партії однієї особистості — до партії особистостей» — йому ще треба доводити. Позачерговий з’їзд дає надію. Це вже чимало, але ще не все. Так чи інакше, сталася подія набагато більша, ніж сторінка літопису однієї партії. Утім, рухівці ніколи не забувають, наскільки важлива й велика їхня роль в історії незалежної України. Присутність на з’їзді Леоніда Кравчука, котрого делегати зустріли так, як і годиться зустрічати першого президента, викликав спогади, якими пан Черняк поділився при відповідній реакції зали: «Пам’ятаю, коли був Акт злуки, він, працюючи в ЦК Компартії, надів спортивну курточку й потихеньку на машині проїхав подивитися — скільки ж тих рухівців буде. І так їхав, їхав, їхав, десятки кілометрів їхав, а рухівці все стоять, стоять, стоять... І я думаю, що коли він їхав туди заввідділом агітації ЦК Компартії України, то повертався вже майбутнім президентом України! Тобто ось яким чином Народний рух впливає на історію й долі конкретних людей! І це свята правда. А ми повинні усвідомлювати свою високу місію».

А Леонід Кравчук, котрий входив у публічну політику, починаючи з непримиренних ідеологічних дискусій із Рухом, сказав з’їзду своє слово, що заслуговувало й ширшої аудиторії: «Говорити, що розколу немає — це закривати очі, він є. Але наше завдання, мені здається, зробити так, щоб розкол не мав продовження. Тобто виступити ініціаторами таких дій, програм і такої роботи, щоб усі, хто сьогодні не в Русі, через деякий час прийшли сюди... Тільки працею можна завоювати авторитет. І тоді зможемо сказати, що Рух як був, так і сьогодні залишається тією партією, яка не дозволяє ворожим силам в Україні та за її межами знищити нашу державу або спробувати... Причини розколу Руху, і мені це приємно, — несуттєві. Вони більш амбіційні. В’ячеслава Чорновола я знаю давно й хотів би, щоб він був оцінений в українській історії як особистість, котра має право на високу оцінку. Було б помилкою ображатися на В’ячеслава Максимовича та на тих, хто сьогодні з ним. Це їхнє право, врешті-решт. Життя й робота покажуть, хто на правильному шляху. Як у народі кажуть: якщо вже не співаєш басом, то хоч басом дивись...

Я, як чоловік, котрий пройшов багато чого в своєму житті, вважаю: якщо програєш у чомусь — не треба робити з цього трагедію. Коли йдуть демократичні вибори, треба мати силу й мужність, щоб подолати в собі будь-які амбіції та не думати про себе, а думати, знову ж, як ти зможеш допомогти державі... Я програв вибори 1994 року. Трагедії, як бачите, не трапилося, стою перед вами нормально, ходжу сам. І треба докласти всіх зусиль, щоб було краще для України, а не для себе. Справа не тільки в персоналіях, справа в новому часі, в нових завданнях, які повинні виконувати нові енергійні люди, а ті, хто має досвід — повинні їм допомагати. І я бажаю всеукраїнським зборам Руху добра та успіху».

Коротким викладом цього виступу може бути вислів: «Що для тебе дорожче — влада, посада чи Україна?», народжений Леонідом Кравчуком уже в кулуарах. І запитання це можна адресувати в простір набагато ширший, ніж рамки однієї партії.

ДО РЕЧІ

Єдиний кандидат можливийОдин із лідерів Народно-демократичної партії України Володимир Філенко допускає можливість висунення єдиного кандидата від демократичних сил на президентських виборах-99. В.Філенко, що брав участь у роботі з’їзду Руху як гість, зазначив, що політичну ситуацію за умов майбутніх виборів глави держави будуть визначати процеси, що відбуваються «в двох ключових парламентських партіях демократичного табору» — в НДП і Народному русі. Співрозмовник Інтерфаксу-Україна вбачає певні паралелі в тому, що відбувається в Русі і НДП. «Президентська кампанія піддає серйозним випробуванням більшість політичних сил, і це ключове питання», — додав В.Філенко. На сьогоднішньому етапі одним із ключових моментів повинне стати збереження єдності Народного руху і НДП, підкреслив В.Філенко.