Тихий «переворот» у військторзі

Донині вважалось, що країна має досить жорстку й ефективну національну систему контролю за торгівлею цим прибутковим товаром. Є державна компанія «Укрспецекспорт», яка торгує зброєю від імені України, та 6—8 підприємств ВПК з правом самостійної діяльності на зовнішньому ринкові. Дозвіл на продаж зброї і ліцензії на виконання контрактів усім їм видає Державна служба з експортного контролю. Якщо питання занадто складне або слизьке, то до справи залучається міжвідомча урядова комісія з політики експортного контролю за участю представників 12 міністерств та відомств. Проте міжвідомче існування такого органу не дозволяє справді оперативно приймати нагальні ухвали в галузі ВТС. А у разі потреби і спитати ні з кого. Крайнього немає.

Далі, за указом, головний тягар відповідальності за успішне завоювання нашими продавцями зброї світових ринків нестиме постійна комісія з питань ВТС, що діятиме при Раді національної безпеки та оборони. Вона перебирає на себе повноваження міжвідомчої комісії з політики експортного контролю, яку донедавна за статусом віце-прем’єра очолював Анатолій Голубченко. А також бере під свою опіку «Укрспецекспорт», Державну службу експортного контролю. До складу нової комісії з ВТС також входять представники інших структур, що мають стосунок до цієї сфери діяльності. Ухвали нового органу обов’язкові для виконання. Очолюватиме його перший заступник секретаря РНБО генерал Володимир Радченко, екс-глава СБУ.

Ще одна комісія — з ВПК — створюється і в Кабінеті Міністрів. Розмежуванням між двома новоствореними органами буде те, що урядова комісія, так би мовити, забезпечуватиме виживання підприємств «оборонки». І не матиме жодного стосунку до питань зовнішньоекономічної діяльності.

«ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНА» ХРОНІКА. КАДРИ

Для висновків щодо загальної продуктивності нової системи ВТС цілком достатньо й абстрактної схеми. Але все виглядає більш рельєфним, коли спробувати визначити роль центрів впливу та конкретних персоналій у цьому процесі. Хоча б на підставі того, що було помітно, так би мовити, неозброєним оком.

Відтак — ретроспектива. Її початок — 9 жовтня 1996. Постановою Кабміну № 1247 створюється державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та подвійного призначення «Укрспецекспорт». Компанія збирає під свій «дах» до того часу трьох незалежних національних зброєносців, що не завжди знаходили між собою спільну мову — «Прогрес», «Укрінмаш» та «Укроборонсервіс». Директором потужного «кулака» стає полковник контррозвідки СБУ Андрій Кукін. Тодішній голова СБУ Володимир Радченко характеризував його так: «Коли урядом було ухвалено рішення зміцнити порядок у сфері військово-технічного експорту, наш співробітник і був відкомандирований для роботи на цьому відповідальному напрямку. В нашому відомстві впродовж декількох років він займався саме цією тематикою. Кандидатура відбиралася довго та ретельно. Було розглянуто декілька претендентів, проте уряд зупинився саме на ньому. Наскільки я розумію, Андрій Федорович працює на цій посаді успішно».

Кукін працює тихо, час від часу рапортує, що обсяги експорту озброєння зростають. З часу заснування фірми вони збільшилися начебто у 2,3 раза. Обсяг експорту-97, за словами Кукіна, сягнув 600 млн. доларів.

Зміна прем’єрів. 25 березня 1998 року — перший сигнал, що збройовий бізнес потрапив в коло нових інтересів: «Укрспецекспорт» підпорядковується безпосередньо Валерію Пустовойтенку. Володимир Горбулін стверджує, що компанія «потребує координації діяльності, дуже жорсткого контролю та жорсткого режиму». За його переконанням, такий контроль має дати позитивний ефект, позаяк прем’єр «досить добре володіє зовнішньополітичними нюансами» і знає ситуацію в промисловості. Альтернативна думка — грошима від зброї уряд буде затикати дірки в бюджеті. За умов, коли Світовий банк та МВФ все рідше зважаються на фінансові ін’єкції в економіку України, прибутки від зброї видаються чи не єдиною рятівною соломинкою.

15 квітня 1998 року — виходить «у світ» постанова за № 492 за підписом Валерія Пустовойтенка про звільнення Андрія Кукіна з посади директора «Укрспецекспорту». Складається враження, що спецслужба зазнає утисків з усіх фронтів. Кермо компанії довірено Валерію Малєву. Його досвід у збройовому бізнесі — ну, хіба що з середини 95-го до початку 97-го, коли він керував Міністерством машинобудування, ВПК та конверсії. Кукін полишає крісло з формулюванням за «невиконання доручень прем’єр-міністра». Не слабенька, скажімо так, мотивація. Але СБУ честь фірми, здається, відстояло. Бо вже 21 квітня в постанову щодо причин звільнення Кукіна було внесено корективи — «у зв’язку з переходом на іншу роботу».

Наступного дня, 22 квітня 1998 р., йде на іншу роботу й особа, що добре характеризувала підлеглого — за указом Президента Володимир Радченко полишає посаду голови СБУ і стає першим заступником секретаря РНБО. Це рішення переважна більшість аналітиків трактує як почесне заслання для генерал-полковника. Сам Володимир Горбулін каже, що до сфери повноважень Володимира Радченка входитиме робота із силовими структурами, за винятком Міноборони, і вирішення питань економічної безпеки. З’являються також повідомлення, що Радченко очолюватиме й комітет з розвідки при Президентові. У будь-якому випадку, частка роботи чимала.

ВЕРЕСНЕВІ ДЗВОНИ

Новий етап боротьби за зміни у ВТС можна відраховувати від вересня 1998 року — Володимир Павлович Горбулін заявляє, що у нього може з’явитись і четвертий — після Володимира Радченка, Олександра Бєлова та Олександра Разумкова — заступник. З військово-технічної співпраці. Це вже не просто черговий дзвоник. Дзвонять дзвони — РНБО має чіткий намір посилити свій контроль за збройовим бізнесом. Якою буде форма? Комітет з ВТС при Президентові? З’являються публікації з фразами: «Всім зрозуміло, що глава держави не зможе постійно контролювати ситуацію в галузі ВТС. Хто контролюватиме діяльність комітету? Рада національної безпеки? Подібний перерозподіл ролей напевно потребує внесення змін в Конституцію — від нинішнього складу парламенту РНБО навряд чи варто очікувати такого подарунка».

Цитую другий розділ статті 3 закону про РНБО щодо її функцій та компетенції. До них належить «координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оборони». Хто заперечить, що контроль за експортом-імпортом озброєнь, військової техніки та подвійних технологій не є таким, що не пов’язаний з нацбезпекою?

Головний камінь спотикання був не в цьому. Є закон збереження влади: «Щоб в одному місті додати — в іншому треба відняти». У листопаді на запитання про те, чи почнуться врешті-решт у системі ВТС зміни, і в якому напрямі, секретар РНБО каже, що справа не в кандидатурі четвертого заступника. Насамперед треба змінювати підходи до управління військово-промисловим комплексом та співпраці з іншими державами в цій сфері. «На мій погляд, це треба зробити найближчим часом», — заявляє Володимир Павлович.

Дещо вже зроблено — змінено керівництво Державної служби з експортного контролю, яка видає ліцензії на реалізацію збройових контрактів. Замість Віктора Ващіліна, який перебував на цій посаді впродовж п’яти років, керівником служби став Валерій Губенко. До того — генеральний інспектор Генеральної військової інспекції при Президентові. Людина, що, з огляду на значний життєвий досвід, вміє радитись, знаходити спільну мову, спокійно ставиться до реалізації власних ініціатив.

Що ж до виживання ВПК, то це, звісно, справа уряду та конкретно Мінпромполітики. Проте «Мінпромполітики має 12 чи 13 заступників. Воно об’єднує неможливе. З одного боку, підприємства з високими технологіями. З іншого — гірничі комбінати. Що тут може бути спільного? Тому йде пошук оптимальної структури, яка б дозволила керувати. Багато напрацювань вже є, але кінцевого рішення Президентом не ухвалено. Пошук не закінчився. Дуже багато протидії. Хтось не хоче віддавати права, які сам не використовує», — визнає секретар РНБО.

В грудні на підпис Леонідові Кучмі подається проект указу, мета нововведень якого зробити національну систему продажу озброєнь більш гнучкою і водночас надати можливість розвиватись тим підприємствам ВПК, на яких тримається збройовий бізнес країни. Пропонувалось утворення єдиного банку, який би займався обслуговуванням збройових контрактів і кредитування підприємств ВПК за умов розширення кількості заводів, що самостійно виходитимуть на зовнішній ринок зі своєю продукцією. Головною складовою указу було рішення про створення при Президентові нової структури — постійно діючої комісії з питань військово-технічного співробітництва. Втім, указ в життя так і не пішов. Подейкують, що прихильникам промисловців в РНБО протидіяло урядове керівне лобі, позаяк за нових підходів обмежувався вплив уряду на збройовий бізнес. Хоч загалом цей вплив нагадував «стратегію» збільшення «надоїв» — «Аби корова давала більше молока, її треба менше годувати і більше доїти».

Але, як би там не було, стає зрозумілим — потрібен компроміс. Відтак, відкоригований указ від 4 лютого про військово-технічне співробітництво з іноземними державами та експортний контроль можна вважати результатом своєрідного компромісу між усіма центрами сили, які впливають на збройовий бізнес з огляду на свої посади, особисті якості та інтереси.

НАСЛІДКИ

Чи буде Україна більше заробляти на продажі озброєнь після цієї тихої революції? Нинішня перебудова системи ВТС є використанням чи не єдиного існуючого резерву заради досягнення цієї мети. На сьогодні Україна не продає озброєння в кредит, майже не цікавиться бартером за зброю, не використовує офсетні форми розрахунків і не робить лізингових поставок. Україна може торгувати зброєю лише за «живі» гроші. Хоча такий підхід найменш подобається потенційним покупцям. Додамо, що так торгують і Росія вкупі з Білоруссю, причому за багато в чому схожою номенклатурою і майже на тих самих ринках.

За таких обставин успіх не в останню чергу залежить від того, як оперативно національна система ВТС спроможна відгукуватися на нові завдання, зокрема й на термінові прохання закордонних партнерів. У Росії розгляд замовлень на постачання комплектуючих триває десь 3—6 місяців. Для експорту завершених зразків зброї виробнику доводиться чекати на «добро» від 8 до 12 місяців. Українські показники є трохи кращими. Але не принципово. Приміром, в США час реакції систем експорту — від 5 годин до 1,5 місяців. Коли тепер у Володимира Радченка «під рукою» ті, хто оцінює пропозиції, дає дозвіл на ліцензію, і власне виконавці — то США хоч і не доженемо, а відірватись якнайдалі від Росії шанс є.

Якщо Радченко й надалі суміщатиме нову посаду з керівництвом комітетом з розвідки при Президентові, то в цьому також є плюс. Можна буде «на всю котушку» використати потенціал розвідувального співтовариства задля пошуку нових виходів на збройові ринки. Позитивно, що при реформі ВТС Україна хоч цього разу врахувала досвід Росії, де розукрупнення «Росвооружения» з кадровою чехардою в його керівництві, поява значної кількості спецекспортерів при ослаблому контролі спровокувало конкуренцію між «своїми» та збитки у декілька мільярдів доларів.

Звісно, на тлі президентських виборів в країні, виникає питання — чи пов’язана нинішня перебудова ВТС з цим аспектом? Головні результати нововведень з’являться в кращому разу в кінці року. Задля активного заробляння грошей на потреби президентської кампанії на ці зміни слід було б зважуватись раніше. Хоча тепер, з огляду на потреби поточного політичного моменту, вже можна зважуватися на ротацію чи формування коаліційного уряду. На збройовий бізнес це вже ніяк не вплине.

Проте є деталі, які з часом можуть ускладнити роботу стрункої, на перший погляд, моделі ВТС. Чи зможуть мирно співіснувати дві комісії — в РНБО та Кабміні? Поки що важко без оприлюднених документів оцінювати реальні повноваження кабмінівського органу. Припустимо, що вона замкне на себе «оборонну» складову з «тіла» Мінпромполітики та перетвориться, як в Китаї, на окреме міністерство ВТС. Але національне військове виробництво, через брак замовлень від рідної армії, не може існувати без торгівлі зброєю. А це вже компетенція структури при РНБО. З такого розкладу кабмінівська комісія може претендувати хіба що на штучно-декоративну роль. На майбутнє їй можна прогнозувати два шляхи. Або тихо вмерти. Або, коли вкотре зміниться співвідношення сил між центрами впливу на збройовий бізнес, спробувати вийти на перші ролі. І це одна з можливих больових точок нової системи ВТС.

Друге джерело напруження — ситуація з банками, які залучені до обслуговування збройових контрактів. На сьогодні заводи, що продають або ремонтують зброю, не дуже задоволені тим, що державний посередник у цій справі — компанія «Укрспецекспорт» бере з них завеликі комісійні. Хоча в самій компанії стверджують, що комісійні становлять десь 5—6 відсотків, виробники кажуть, що насправді їм доводиться ділитися вдвічі більшою сумою. До того ж спочатку гроші потрапляють на рахунки компанії в обраних банках. А вже потім — після вирахування комісійних — власне підприємствам. Промисловці бідкаються, що вони не можуть прогнозувати, коли саме надійдуть гроші за вироблену продукцію. Зарадити цьому можна кількома способами. По-перше, згадаймо про так і не реалізовану ідею єдиного банку для потреб ВПК. По-друге, можна надати спецекспортерам право самостійно обирати фінансових партнерів, що, втім, з Києва видається, напевно, річчю небезпечною — чи не будуть ці нові фінансово-промислові групи працювати на задоволення потреб власного політичного «даху»? І нарешті можна запровадити практику тендерів серед банків. Найбільш надійний переможець і буде обслуговувати той чи інший вже укладений збройовий контракт.

Усі ці підходи мають одну, але суттєву ваду — необхідність перерозподілу фінансових потоків. А відтак — порушення наявної рівноваги. Це не може не викликати невдоволення осіб чи структур, що вже причетні до обслуговування збройового бізнесу. Показово, що наші мовчазні зброєносці про фінансових «сателітів» згадують ще менш, ніж про конкретні контракти. Хіба що раз у пресі з’явилось повідомлення, що, наприклад, «Укрспецекспорт», серед іншого, контактує з Приватбанком, Укрексімбанком та Першим українським банком. Чи змінилось відтоді це коло обраних, чи матиме комісія з ВТС при РНБО можливість оновлювати перелік банків — невідомо. Проте відомо, що фінансові сателіти можуть легко перетворюватись на центри обертання. І тоді — все по-новому. Так що жодних гарантій, що завтра матимемо те, що маємо сьогодні. Йдеться й про структури, й про осіб, і, звісно, власне про гроші...