Померти суворо заборонено

Прочитала статтю Романа Бойка «Петрівка-99» в «Дні», й захотілося розповісти про свої проблеми, пов’язані з підприємництвом.

Я плачу 180 гривень за лоток щомісяця. На лотку — галантерейні товари, нічого дорогого й великого. Крім того, щороку — 340 гривень за торгівлю у спецвідділ. Виконком Жовтневого району дозволив мені, як матері двох дітей (три й шість років), не платити

50 гривень на місяць на благоустрій району, інакше було б іще важче. За товаром я їжджу в межах Києва, оскільки дітей залишити немає на кого. Старший ходить у садок, а молодший постійно хворіє й сидить із нянею, котрій я також плачу. Річ не в тому, що мені важко, зараз усім нелегко. А в підході держави до працюючих матерів. Хворіти мені не можна, померти суворо заборонено. У відпустку? Годі й мріяти. А хто за тебе відпрацьовуватиме 180 гривень на місяць? За три роки стояння на вулиці у відкритому наметі я заробила собі, крім штрафів, сталий бронхіт (кашляю по півроку). Тепер про штрафи. За весь цей час я заплатила понад тисячу гривень найрізноманітніших штрафів: починаючи з відсутності цінника (85 гривень), за товарно-касову книжку (три штрафи по 220 гривень) і за відсутність касового апарату (220 гривень). Тепер оформляю єдиний податок, сподіваючись на спрощення. І стикаюся з тим, що потрібно заплатити 450 гривень за три місяці наперед, плюс 50% на продавця, тобто ще 240 гривень, товарно-касова не знімається (адже повинні за щось штрафувати!), та ще й плати 180 гривень за старий торговельний патент, позаяк у податкову Жовтневого району не надійшло розпорядження у зв’язку з переведенням на єдиний податок скасувати торговельний патент. Таке враження, що спеціально цією затримкою роз’яснень для податкових інспекторів створюють можливість для логічно необгрунтованих і надуманих штрафів. Як було у випадку з касовими апаратами, які ставити на лотку немає сенсу.

Я сама виховую дітей, громадян України, чоловік пропав безвісти, допомога від соцзабезу мізерна, я плачу державі зарплату 180 гривень на місяць, а вона прагне в особі своїх митарів загалом закопати мене в землю, знову змусити займатися нелегальною торгівлею. Коли ж цьому настане край? Чому ж усіх під одну гребінку, яка все вигрібає? Де шукати захисту і правди?

З повагою

Ірина Федорівна МАНЧЕНКО

Київ