Фізіологія патріотизму

Фізіологічне життя керівників супердержав б’є ключем, і це помітно всьому прогресивному людству. Майже жоден інформаційний випуск сьогодні не обходиться без згадок про нездоров’я Єльцина чи сексуальну активність Клінтона.

І попри реальні політичні наслідки браку фізичних сил у одного та їхнього надлишку у іншого, сама інформація на цю тему збуджує мимовільне співчуття і спонукає до людяної участі. Я гадаю, громадяни тих країн насправді відчувають небувалий патріотичний підйом і національну гордість. Бо ніщо так не свідчить про торжество ідеалів суспільства рівних можливостей, як широко оприлюднені фізіологічні прояви керівника країни. Та й міжнародному резонансу подібного роду ексцесів можна лише позаздрити. Варто, наприклад, Гейдару Алієву було поїхати на лікування до Туреччини, як тема шляхів азербайджанської нафти знову рясно «розлилася» по інформаційних програмах. Дивлячись на це бурхливе кипіння життя, мимоволі стає образливо за державу. І хотілося б відчути почуттєвий імпульс патріотизму, та приводу наш Президент не дає. Особливо пильні співгромадяни, щоправда, стверджують, що його лисина повільно, але впевнено затягується буквально на очах. Але до природних фізіологічних процесів це, по-моєму, не відноситься.