ЩОДЕННИК 28 січня

Як заведено, він зайшов до тролейбуса за одну зупинку до кінцевої.

— Контроль! Пред’явіть для перевірки проїзні документи!

Руки пасажирів метушливо зашаруділи по кишенях і сумочках. Похитуючи в долоні жетоном, він очікувально стояв навпроти мене — погляд у погляд, аж ніяк не сподіваючись на зустрічний випад.

— Пред’явіть посвідчення!

— І! — Рука рвучко занурилася в надра куртки, хоч апломб одразу ніби прив’яв. Уважно прочитую запаковану в пластик «ксиву»:

— Та воно ж недійсне. Тут написано: «До 31 грудня 1998 року». А сьогодні яке число?

— Нам ще не міняли, — виправдовується він і пробує сам перейти в наступ: — А ваші проїзні документи?

— Ви не маєте права перевіряти квитки, — відповідаю з висоти відвойованої психологічної переваги, але проїзний дістаю — разом із записником, в якому занотовую прізвище і номер посвідчення.

Він рушає далі, встигає перевірити нечисленних пасажирів, і на зупинці виходимо разом.

— Від Нового року ви оце перший запитали посвідчення. Я казав начальнику депо, що його треба обновити, а він махнув рукою і відправив на лінію.

Після паузи несподівано додає:

— Взагалі-то ви робите правильно. Ми придираємось до кожної букви, можемо за непродовжене пенсійне посвідчення висадити. Значить, і до нас так треба...

За хвилину тема розмови вичерпується остаточно. На прощання я тисну йому руку.