Мученицький шлях українських «реформ»
У той час, коли розвалився величезний «соціалістичний табір», всім здавалося, що досить запропонувати стандартний набір західної «медичної» допомоги, і на руїнах соціалізму, як із попелу, відродяться нові ринкові держави. Щоправда, знадобилося десятиріччя, щоб роздивитися, наскільки різними виявилися країни, волею випадку втягнуті в несподіваний вир трансформації. Для одних зміна історичних віх прийшла вчасно й вилилася в «оксамитові» революції, для других, хто прагнув не спізнитися, — не обійшлася без збройної боротьби, а для третіх і сам вибір, і боротьба за його утвердження — взагалі ще попереду.
Сумно констатувати, але усвідомлення того, що Україна рухається в третьому ешелоні, стало буквально відкриттям останнього з семи років так званих реформ. Причому підтверджують такий висновок зовсім не статистичні показники міністерств або офіційні звіти західних «лікарів», а поведінка й настрої наших співгромадян. Саме така невловима, що ніяк не фіксується, реальність, як менталітет людей, що населяють країну, зрештою і виносить остаточний вердикт майбутньому. Ми пропонуємо вам поринути в «гущавину українського ринку» і самим пересвідчитися, якими світовідчуттями він живе. І тоді у вас навряд чи виникне запитання, чому нинішнім правителям вдається так успішно «клонувати» економіку або чому Україна так мало схожа на західних сусідів.
Зверніть увагу, згідно з однією з «імпортних» політологічних теорій, моральність представників народу, тобто політиків, як правило, на порядок нижча за народ, репрезентований ними. Тому, знаючи настрої людей, неважко спрогнозувати траєкторію майбутнього розвитку країни. І навпаки, знаючи установки політичної верхівки, легко оцінити міру лояльності до них суспільства. Хочете доказів? Читайте статтю «Петрівка-99» на 6-й стор.
І ще декілька слів за суттю проблеми. Якщо у вас складеться враження, що активне й свідоме ставлення людей до себе і свого життя — річ другорядна, женіть такі думки геть. Як свідчить світова історія (а не лише історія сусідніх Польщі або Угорщини), падати в провалля злиднів можна вічно. Наприклад, Аргентина існувала за умов гіперінфляції декілька десятиріч, стільки ж Індонезія мирилася з диктатором, що обікрав свій народ на $40 млрд. І якщо перша країна зібралася з силами і зайнялася розв’язанням власних проблем, то друга — аж ніяк...
