Харчування на ходу: мода на «швидке» життя?
Мудра традиція, яка стверджує: «ти є тим, що ти їси», включала і «як їси», навколо якого крутилися всі «великі стилі» часів. І завжди існувала досить жорстка заборона на «вуличне харчування». А про часи суворого середньовіччя, коли з’їсти шматок хліба чи миску щерби не за столом могли тільки жебраки та прокажені (пілігримів-мандрівників обов’язково приймали до трапези), тобто ті, хто перебував поза суспільством, годі й говорити. В усіх «правилах хорошого тону» досі є сувора вказівка: «їсти на вулиці непристойно» — обличчя перекривлюється, оточуючих ображає те, що вони не можуть розділити цю трапезу.
Хитрі парижани, вловивши наприкінці минулого століття певне віяння — стало модним їсти «на вітру» — вигадали бістро, де столики виносилися на вулицю. І пікніки, коли богемна компанія, лаштуючись на травичці, веселиться поруч із заздалегідь приготовленими стравами — пригадаємо, приміром, «Сніданок на траві» Едуарда Моне, який, хоч і епатував публіку, дуже швидко почали наслідувати. А вже повоєнна наша старенька Європа — та просто-таки пропагує «здоровий спосіб життя» у сімейному виїзді на лоно різноманітної природи, обов’язково у спеціальних костюмах і з набором смачних страв. Однак лише хіпі з їхньою маніфестацією відмови від буржуазних цінностей і бунтом проти суспільних умовностей почали демонстративно жувати в місті, в усіх на очах, без поділу на сніданок, обід і вечерю.
Демократично-снобістські 90-ті ввели ще один акцент у міський пейзаж: їсти «на швидку руку», мимохідь, «на бігу». Майже дитячим бажанням перехопити на вулиці без будь-яких церемоній дуже швидко скористалися виробники «хот-догів», пиріжків, шашликів і чіпсів, пропонуючи майже ритуальний набір безумовно шкідливих для шлунка й печінки страв. Проте привабливий, як морозиво в дитинстві, неначе наркотик «маленьких радощів буття».
Сік із концентратів, пиво, сосиска в тісті з обпікаючим кетчупом — ох, як бадьорять вони, ці не такі й дешеві «енергетичні бомби», коли «з’їв — і порядок», і можна далі — у справах, «пірнати» у проблеми, в динаміку. І головне — можна «ні про що не думати», поглинаючи з азартом шматки «просто їжі». Щелепи працюють, шлунок наповнюється, усе просто — світ споживає нас, ми споживаємо світ. Ні побуту, ні буття.
