Каталогізатор історії
Харківське «Фоліо» видало п’ятитомник Фрідріха ДюрренматтаМимоволі постає питання, що ж робити з цією буттєвою фактурою так званій художній літературі, яка, з одного боку, полюбляє «оказіональність», тобто різного роду імпровізи й експромти, а з іншого — вкрай загіпнотизована, від часів реалістичного роману минулого століття, естетикою літературної оповіді типу: він зайшов у кімнату, а вона, у білих рукавичках, сиділа там за столом, на якому стояв букет і т.п.
Відповідно швейцарський письменник «реалістичної» орієнтації потрапляє у трохи кумедну ситуацію. Адже описувати тамтешнє життя засобами традиційної реалістичної оповіді означає, власне, переповідати зміст згаданої книги розкладу залізничних сполучень.
Фрідріх Дюрренматт (і певною мірою Макс Фріш, трохи старший його співвітчизник) в особливих умовах тієї гіперцивілізації відкрив і освоїв її, сказати б, металітературу, яка стала абсолютним атрибутом не те що сучасної світової літератури, а самої сучасної світової історії.
Під кінець нашого століття виявилося, що його «змісти» чи не найцікавіше переповіли-каталогізували згадані швейцарські письменники, які замість нібито реалістичного переповідання «національної дійсності» перетворили її сувору схематичність на свій базовий метод, на спосіб виявлення найголовніших правил — того, що Паскаль колись називав «умовами людського існування».
Фрідріх Дюрренматт, прозаїк і драматург, спираючись саме на унікальну у своїй «впорядкованості» швейцарську дійсність, ризикнув виявити структуру сучасного «хаосу». Трохи схоже на Полонієву репліку щодо уявного Гамлетового божевілля: у цьому безумстві є своя система.
Роман, новелістика і особливо театр Дюрренматта засобами так званої притчі витворює чітку, аж прозору художню «феноменологію» нинішнього століття, яке, здавалося б, зірвалося з усіх своїх фундаментальних основ. Така «притча» рішуче відкидає будь-які «білі рукавички» і вибудовує свій «образ» на нібито граничній умовності, яка інформаційно-парадоксально віддає все найбезумовніше, найважливіше, найістотніше у речовині світу цього.
Хтось напевно пам’ятає дивовижний спектакль Київського театру імені І. Франка за п’єсою «Візит старої дами». У цій — без жодних застережень чи компліментарних надмірностей — геніальній п’єсі сфокусована вся енергетика Дюрренматтової художньої техніки, зосередженої на «найголовнішому», образно кажучи, основних семи нотах світової історії, її десятичної системи, тридцяти з чимось знаків-літер її алфавітів.
Є цей геніальний «Візит» пасторського сина із Конольфінгема і в «Собрании сочинений в пяти томах» Фрідріха Дюрренматта, випущеного у Харкові видавництвом «Фоліо» — цьому своєрідному путівникові планетарною цивілізацією. Вся дотеперішня світова сюжетологія — від античних міфів і Біблії до побіжної газетної хроніки, настільки ж нібито строкатої, наскільки ж насправді й страхітливо монотонної — вся вона вмістилася в цей дивовижний азбуковник сучасності. І здається символічним, що життя письменника, який «занотував» у своїх творах усі коди європейського світу від
1789-го — часу Французької революції, обірвалося саме 1989-го, під час роботи над книжкою про останнього революціонера (чи контрреволюціонера) сторіччя — Михайла Горбачова.
№251 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Мимоволі постає питання, що ж робити з цією буттєвою фактурою так званій художній літературі, яка, з одного боку, полюбляє «оказіональність», тобто різного роду імпровізи й експромти, а з іншого — вкрай загіпнотизована, від часів реалістичного роману минулого століття, естетикою літературної оповіді типу: він зайшов у кімнату, а вона, у білих рукавичках, сиділа там за столом, на якому стояв букет і т.п.
Відповідно швейцарський письменник «реалістичної» орієнтації потрапляє у трохи кумедну ситуацію. Адже описувати тамтешнє життя засобами традиційної реалістичної оповіді означає, власне, переповідати зміст згаданої книги розкладу залізничних сполучень.
Фрідріх Дюрренматт (і певною мірою Макс Фріш, трохи старший його співвітчизник) в особливих умовах тієї гіперцивілізації відкрив і освоїв її, сказати б, металітературу, яка стала абсолютним атрибутом не те що сучасної світової літератури, а самої сучасної світової історії.
Під кінець нашого століття виявилося, що його «змісти» чи не найцікавіше переповіли-каталогізували згадані швейцарські письменники, які замість нібито реалістичного переповідання «національної дійсності» перетворили її сувору схематичність на свій базовий метод, на спосіб виявлення найголовніших правил — того, що Паскаль колись називав «умовами людського існування».
Фрідріх Дюрренматт, прозаїк і драматург, спираючись саме на унікальну у своїй «впорядкованості» швейцарську дійсність, ризикнув виявити структуру сучасного «хаосу». Трохи схоже на Полонієву репліку щодо уявного Гамлетового божевілля: у цьому безумстві є своя система.
Роман, новелістика і особливо театр Дюрренматта засобами так званої притчі витворює чітку, аж прозору художню «феноменологію» нинішнього століття, яке, здавалося б, зірвалося з усіх своїх фундаментальних основ. Така «притча» рішуче відкидає будь-які «білі рукавички» і вибудовує свій «образ» на нібито граничній умовності, яка інформаційно-парадоксально віддає все найбезумовніше, найважливіше, найістотніше у речовині світу цього.
Хтось напевно пам’ятає дивовижний спектакль Київського театру імені І. Франка за п’єсою «Візит старої дами». У цій — без жодних застережень чи компліментарних надмірностей — геніальній п’єсі сфокусована вся енергетика Дюрренматтової художньої техніки, зосередженої на «найголовнішому», образно кажучи, основних семи нотах світової історії, її десятичної системи, тридцяти з чимось знаків-літер її алфавітів.
Є цей геніальний «Візит» пасторського сина із Конольфінгема і в «Собрании сочинений в пяти томах» Фрідріха Дюрренматта, випущеного у Харкові видавництвом «Фоліо» — цьому своєрідному путівникові планетарною цивілізацією. Вся дотеперішня світова сюжетологія — від античних міфів і Біблії до побіжної газетної хроніки, настільки ж нібито строкатої, наскільки ж насправді й страхітливо монотонної — вся вона вмістилася в цей дивовижний азбуковник сучасності. І здається символічним, що життя письменника, який «занотував» у своїх творах усі коди європейського світу від
1789-го — часу Французької революції, обірвалося саме 1989-го, під час роботи над книжкою про останнього революціонера (чи контрреволюціонера) сторіччя — Михайла Горбачова.
№251 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
