Цивілізованого бізнесу не буде

Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики, кандидат історичних наук:

— Так, владу в Україні можна розглядати як бізнес. Його, так само як бізнес загалом, можна розділити на дрібний, середній і великий. До малого «держбізнесу» я відношу разові, не системні «послуги» — забезпечення доступу до приймаючих рішення осіб, отримання «потрібних» резолюцій, дозволів тощо. «Розцінки» для різних рівнів влади, до речі, добре відомі. Середній рівень такого «бізнесу» відрізняється вже більшою системністю й фінансовими «оборотами». Тут ідеться вже не про разові «заробітки», а про більш структуровану роботу, метою якої є вплив на окремих суб’єктів економічної діяльності чи на процеси у сфері національної економіки. Мова передусім про «схеми» у приватизації та про контроль над керівництвом великих прибуткових підприємств. Умови контролю — це, переважно, забезпечення певних надходжень у бюджет і «внесків» у, так би мовити, політичні фонди, своєрідний «політичний податок». Великий владний «бізнес» передбачає монополізацію, отримання «прибутку» й контроль уже над цілими галузями економіки чи секторами ринку. Наслідок такого «бізнесу» — це великі ненадходження до бюджету й борги держави. Іншими словами, тут ідеться про використання важелів державної влади для монополізації найліквідніших «шматків» національного ринку. Причому монополізація в цьому випадку — це поступовий або тимчасовий контроль осіб, котрі перебувають прямо чи опосередковано при владі. Механізмів тут безліч. Відомо, що держслужбовцям заборонено займатися бізнесом. Тож «участь» влади в бізнесі забезпечується через різноманітних «довірених осіб», родичів, членів родини. Останнє свого часу настільки поширилося, що можна було б написати фундаментальну працю на кшталт «Роль сім’ї в українській політиці».

Як характерний приклад можна навести присутність у керівництві однієї з компаній мобільного зв’язку дочки одного з керівників держави, котрий останнім часом, до речі, суміщає службову та благодійницьку діяльності. Бізнес влади народив і більш системне явище — політичні синдикати та «холдінги», які «працюють» не разово, а об’єднують у собі владну, промислову, фінансову, медіа-складову, культурну, спортивну діяльність тощо.

Серед найприбутковіших видів «бізнесу», коли говорити про тривале використання держвлади, — це передусім держбюджет, об’єднання бюджетних і бізнес-проектів. Тобто, бюджет як бізнес. Звісно, допуск до бюджетних грошей вимагає від підприємців різноманітних послуг і «політичних податків». Приміром, може виявитися, що для врятування країни потрібен певний «внесок» на яку-небудь реконструкцію, підтримку олімпійської збірної тощо. Прибутковими залишаються енергоносії, спиртне, а також усе пов’язане з зовнішньоекономічною діяльністю — це ексклюзивна сфера бізнесу влади, оскільки контроль тут здійснюється мінімальними ліцензійно-дозвільними засобами.

Думаю, чесного, цивілізованого, не пов’язаного з владою, великого бізнесу в Україні не існує. У результаті, виграють холдінги та синдикати, а програє суспільство.

Олександр МАХМУДОВ, президент АТ «Дікон», президент корпорації Укрпром:

— Я не хотів би називати роблення грошей за допомогою влади бізнесом. Влада як бізнес — це виробництво грошей з повітря, яке не має нічого спільного з бізнесом як таким. Використання влади як засобу заробляння грошей у нас дуже поширене, й це дуже шкодить нормальному бізнесу, розкладає його. Здоровий бізнес сьогодні заганяють «у тінь» і в безвихідь: неначе дійну корову, яку спочатку прив’язують за хвіст, а тоді накидаються з усіх боків із вимогою — «Дай молока!» Так, входження у владу сьогодні є найкоротшим шляхом до багатства для окремих осіб чи бюрократичних угруповань.

Як правило, влада робить гроші через право встановлювати «правила гри». Варіанти «упаковки» — постанови, укази, дозволи, ліцензії тощо залежать від того, що є об’єктом інтересу: галузь, сектор ринку чи окреме підприємство. Стосовно конкретних секторів ринку, на яких влада займається «бізнесом» — то це передусім ті, де немає тривалого виробничого циклу: трейдерство (передусім енергоносії), торгівля. Коли це виробництво — то надприбуток забезпечують або через підтримку монопольного становища на ринку конкретних структур або, знов-таки, через систему дозволів, ліцензій, акцизів (приміром, горілка, тютюн). Безумовно, для «виробництва» грошей (я свідомо уникаю слова бізнес) використовується держбюджет. Як приклади можна навести всім відомі реконструкції. Цьому сприяє відсутність гласних і прозорих процедур використання бюджетних грошей. Є й інші схеми та приклади використання бюджетних грошей, але назвати їх я не можу.

Сьогодні платнику податків невідомо, як влада використовує його податки, й це ще більше поглиблює недовіру до влади. А довіра до влади, між іншим, є макроекономічним показником. За нинішнього катастрофічного рівня довіри до влади навряд чи можна говорити про які-небудь перспективи реформ.

№244 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»