Сироти при живій державі

Дмитрові батьки загинули в автокатастрофі, коли він був шестикласником. До їхньої міської квартири переїхала бабуся з райцентру. Життя потихеньку налагоджувалося. Бабуся отримувала пенсію і підробляла, Дмитрик ходив до школи... Але через три роки бабусі не стало і Дмитро опинився в інтернаті.

Середню школу підліток усе-таки закінчив. Щоправда, замість «четвірок» і «п’ятірок» благополучних часів у табелі, а відтак в атестаті, красувалися майже суцільні «трійки». Про інститут він і не замислювався — нереально. Технікум? Якщо і вступиш, то жити на що, на кілька гривень стипендії, які видають із запізненням на півроку?

Добре, хоч квартира батьківська залишилася. Дах над головою та смішна пенсія через втрату годувальника — весь його стартовий капітал. Та от лихо: і пенсії через кілька місяців не буде, Дмитрові виповниться 18. Що ж це, рідна держава гірша за лиху мачуху виходить? Не зовсім. «Благополучний» сирота Дмитро потрапив-таки в поле її зору (прописка є, інтернат закінчив), хлопцеві запропонували направлення на завод.

У відділі кадрів з підлітком навіть розмовляти не захотіли:

— Отак вигадали, пацана прислали! У нас свої кадрові робітники розбігаються. Так то фахівці високого класу, і для них роботи немає.

Суворо кажучи, заводчани були не праві. У кожному місті України на підприємствах бронюються робочі місця для молоді. У столиці, наприклад, їх кількість становить 2,8 тисячі. Але це теоретично. А на практиці ніхто не може змусити організацію поповнити свої ряди непотрібною людиною. Санкції? Знайшли чим лякати! За 9 місяців нинішнього року в Києві виявлено аж сім таких порушень і стягнуто 4250 гривень штрафу.

Загалом, так і залишився наш герой без роботи. Його доля — не виняток. У Криму з восьми «врахованих» сиріт працевлаштований один, у Чернігівській області із шести — теж один, а в Вінницькій із дванадцяти — чомусь теж одна людина. У Києві картина приблизно така сама. В жодному районі міста всі діти-сироти не забезпечені робочими місцями (навіть якщо в Печерському, Подільському і Старокиївському по одному такому знедоленому).

Держава не може або не хоче допомогти навіть одиницям. Що вже казати про решту! Тільки в першому півріччі в службу зайнятості звернулося 75170 випускників різних навчальних закладів.

Це коли щойно-щойно відлунали випускні бали. А скільки їх оббивали пороги бірж праці восени! І переважна більшість — марно. З усіх неповнолітніх, які звернулися, допомогли знайти роботу лише кожному четвертому.

Працівники правоохоронних органів вважають, що підвищення безробіття на один відсоток спричиняє аналогічне підвищення злочинності. Кількість осіб, які мають статус безробітного, зросла порівняно з попереднім періодом минулого року на 54,2 відсотка. Отже, чекай лиха, а найвразливіша частина населення — знов-таки молодь.

Московські газети полюбляють писати, як дівчата з України, не знайшовши для себе заняття в рідному місті або селищі, поповнюють ряди російських повій. І це правда. Набагато менше вони пишуть про те, як українські дівчата, котрі торгують на московських базарах, потрапляють в лабети кримінальних елементів або про те, як гинуть у Підмосков’ї українські хлопці, коли їхні господарі не хочуть розплачуватися за споруджений особняк. Але й це правда.

Найгірші справи із працевлаштуванням в Івано-Франківській, Волинській, Чернівецькій областях. Де гне спину тамтешня молодь? У сусідній Польщі. Мало того, що повністю надали свій ринок для збуту неякісних товарів соцдержав, то ще й дітей своїх, майбутнє нації, віддали в найми. Беріть, користуйтеся, нам не шкода!

Торгівці живим товаром безкарно продають юних Роксолан за рубіж, та й у країні процвітає сексіндустрія. Плювати вони хотіли на ухвалений нещодавно закон! Інакше як розуміти на сторінках однієї з масових газет України оголошення: «Класичний масаж для чоловіків. Професійні масажистки нададуть свої послуги цілодобово», «Для вас, чоловіки!» Високопрофесіональні манікюрниці нададуть свої послуги цілодобово», «Приват-клуб! Усе найкраще для заможних добродіїв. Конфіденційно. Цілодобово»?

Не здивуюся, якщо серед манікюрниць і масажисток виявляться дівчата з вищою освітою. Наприклад, випускниці педагогічних інститутів і університетів. 1996 року під масові скорочення потрапили вчителі, тепер — медики. Країні не потрібні інженери, біологи, та й взуттєвики, швачки, перукарі. Щойно налагодили масове навчання економістів і бухгалтерів, а вони вже теж не мають попиту.

Що потрібно ринку праці? Знання комп’ютера та іноземних мов. Але державна система освіти цього не знає й знати не хоче. Заздалегідь приречені на безробіття першокурсники щороку дружно сідають за парти. Навіщо? В Україні і так майже мільйон безробітних.

№244 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»