«Харківська ініціатива» — втішний приз для слабкого?
У березні, під час візиту до України держсекретаря США Мадлен Олбрайт, Президент Леонід Кучма заявив, що Україна остаточно відмовляється від участі в російсько-іранському контракті спорудження АЕС в іранському місті Бушер. Йшлося про можливість поставки харківських турбін до Ірану. Різні експерти називали різні суми втрат України: одні наголошували на тому, що втрати скоріше політичні, бо підірвано довіру до Києва з боку Тегерана, та й Росія тепер тричі подумає, перш ніж розміщувати свої замовлення в Україні. Інші казали, що суму вирахувати важко, але вона не менша за $500 млн. Президент Кучма заявляв, що насправді сума втрат не така вже й значна, але йдеться перш за все про політичні вигоди для України. І дійсно, саме після візиту Олбрайт Україну прийняли до Режиму контролю за ракетами та ракетними технологіями (РКРТ), неучасть у якому істотно обмежувала космічні проекти. А харків’янам було обіцяно, що США компенсують втрати не лише «Турбоатома», а й інших підприємств так званою «Харківською ініціативою», яка полягає в інвестиційному та технологічному співробітництві великих підприємств регіону з американськими компаніями.
Програма «Харківська ініціатива» почала реалізовуватися — зараз в Україні, зокрема, її можливості обговорює спеціальний радник президента США Вільям Тейлор. Не все так просто — адже нещодавно заступник держсекретаря США Річард Морнінгстар заявляв, що навряд чи можливо буде відразу знайти шляхи, щоб отримати якусь компенсацію за неучасть у бушерському проекті. Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, перебуваючи нещодавно в Харкові, нічого зрозумілого з цього приводу не сказав. Тим часом відносини між Вашингтоном та Тегераном дещо потеплішали, а Росія від участі в спорудженні АЕС в Бушері не відмовилася, а навпаки — планує виконати свою частку робіт на 3 місяці раніше запланованого терміну. Таким чином, з одного боку, Києву вже вкотре довели — світ не любить слабких. З іншого ж боку, хоч би яким щирим було бажання США чимось допомогти Україні, це бажання ніколи не вийде за межі жорсткого захисту власних інтересів — це, очевидно, саме те, чого нам треба вчитися і в США, і в Росії. Адже, до речі, саме США не підтримали українську ідею знищення ракет СС-24 шляхом їхніх запусків у космос у комерційних цілях без відвертих пояснень, чому саме.
Хоч би там якою гарною була для України «Харківська ініціатива», вона передусім виглядатиме просто добрим знаком із боку США, які дають Україні навіть не медяника, а можливість його взяти після добрячого батога. Чомусь досі немає схожих ідей, які б реалізовувалися Україною з Німеччиною, Францією, Британією, чомусь лише балачками закінчуються спроби залучити навіть російські гроші до української економіки. І проект літака Ан-70, підтриманий Німеччиною, чомусь просувається з великим скрипом.
Можливо, «Харківська ініціатива», яка мала б народитися хоча б років п’ять тому, стане першою ластівкою. А може, все закінчиться констатацією — ми вам давали можливість, ви нею не скористалися...
Втім, очевидно, не буває нині партнерства без демонстрації (в розумних межах) національної гідності.
№230 01.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
