Якщо зірки згорають, то не завжди дотла

БЕРЕЖИ МЕНЕ, МІЙ ТАЛІСМАНЕ

На Олімпіаді в Барселоні-92 Сергій Бубка не взяв початкову висоту в фіналі. Там проти нього виступали поривчастий злий вітер, «жандарми-судді», створивши для атлета нестерпні умови, головне — все це відбувалося 8 серпня. Пізніше Сергій та його менеджер Андрій Куликовський порахували, що за графіком біоритмів у день фіналу Бубка знаходився в нижчій точці реалізацій своїх інтелектуальних і фізичних здібностей. В Америці все йшло за планом, ніяких похмурих передчуттів. Тим більше ще за два місяці до Атланти Сергій у Москві намагався встановити світовий рекорд, злітаючи на 6,15 метра. Він, правда, лише скаржився тоді журналістам на чергову травму, але склалося враження, що набагато більше непокоїть його особиста безпека: на краю сектора стрибків із жердиною стояв його охоронець, хоча правила забороняють приводити сторонніх людей на місце змагань (але для великої зірки зробили виняток). Сергій не сумнівався в своїй перемозі за океаном, утім, уточнюючи, що йому, напевно, не вдасться встановити новий світовий рекорд. До суперників він ставився поблажливо, вони нерідко його розчаровували. Олімпіада, як виявилося, не додала Бубці слави. Його підвело травмоване ахіллове сухожилля. Він здався після того, як зрозумів, що в такому стані не здатний взяти навіть кваліфікаційну висоту 5,7 метра.

За два тижні до олімпійських стартів швейцарські лікарі обстежували травмоване сухожилля і запевнили, що до фіналу все буде добре. На розминці праве сухожилля було набагато товщим за ліве, і кожний крок віддавався пекучим болем. Сергій розумів, наскільки небезпечні уколи болезаспокійливих протизапальних засобів, які розпушують тканини сухожилля і посилюють ризик розривів, але іншого виходу не було. Лікар сказав, що доведеться ризикувати.

«Давайте ризикувати», — зважився атлет. Йому зробили ін’єкцію дексазону і, здавалося, спрацювало — за добу біль відступив. Але сухожилля почало напухати. Сергій подумав: «Раніше справлявся і тепер перетерплю». Однак коли взяв жердину, зрозумів, що не може ступати на хвору ногу. Спортсмен провоював із травмою перед Атлантою три місяці, але так і не переміг її. На Олімпіаді його чекала невдача.

Бубці зараз вже 34 роки, але він хоче битися до останнього і заявляє про своє бажання виступити на майбутніх іграх у Сіднеї. До наступних стартів травмований «ахілл» повинен зажити, та чи в ньому вся справа? Ті, хто уважно стежив за поведінкою Бубки, який розминався перед стрибком у Атланті, пригадують, що він довго щось шукав у траві — він загубив свій талісман — погана прикмета.

ПІСОК І СЛЬОЗИ

Він так і залишився халіфом на годину, точніше, на вечір. На вологий токійський вечір, коли Майк Пауелл відлетів у довжину на відстань світового рекорду, відкинувши Карла Льюїса на друге місце. Це сталося на чемпіонаті світу 1991 року.

— Ніхто в світі не здатний влаштовувати в секторі для стрибків те, що ми влаштовуємо з Льюїсом, — сказав Пауелл. — Ми з ним унікальні, й коли його немає зі мною на змаганнях, мені його дуже бракує.

Льюїс почув побажання суперника і склав йому компанію на барселонській Олімпіаді. І там Пауелл зазнав від нього 16-ї поразки. Він був надто засмучений, коли зрозумів, що витратив усі свої шість спроб і залишився на другому місці. Наступного року Пауелл легко виграв чемпіонат світу, а Карл зник на цілих три роки. Подейкували, що він ось-ось попрощається з великим спортом, але Льюїс вирішив прийняти виклик Майка і нагадати про себе в Атланті. Там фінал почався з натужних стрибків фаворитів. Рекордсмен світу займав четверте місце і у нього в запасі залишалося ще три стрибки. Саме на цьому етапі він зламався. Можливо, Майк зумів би ще скористатися своїм шансом, якби не третя спроба Карла Льюїса, який здійснив свій найдальший політ із часів барселонської Олімпіади. Льюїс бурхливо святкував успіх і своїм сяючим виглядом остаточно добив Пауелла, який, проваливши четверту спробу, в п’ятій зовсім зірвався. Замість стрибка у нього вийшло безглузде борсання, і в результаті він піднявся, притискаючи долоню до паху, — щось із ним трапилося.

— Було боляче, і я не зміг більше стрибати.

Так згоріла ще одна зірка.

НІХТО НЕ ЗДОГАДУВАВСЯ ПРО ЇЇ БІДУ

Ірина Привалова всерйоз мала намір змінити «бронзу» Барселони на «золото» Атланти. Як вона сама зізналася, її програма була настільки напруженою, що не вистачало навіть сил осмислювати тренерські завдання. Взимку не прагнула встановлювати, як раніше, світові рекорди, готувалася до літа і дуже чекала нового сезону. Сучасною секретною зброєю Привалової став унікальний біінерційний тренажер, виготовлений на одному з російських оборонних підприємств. Він існував у єдиному екземплярі й пильно охоронявся її тренером Володимиром Паращуком. Але навесні всі плани вирушити в теплі краї, щоб завершити підготовку, зірвалися: понад два місяці Ірина не могла отримати новий закордонний паспорт. І щоб відтворити вологу, спекотну атмосферу Атланти, Володимир Паращук поливав доріжки манежу. Але всі хитрування виявилися марними — в Атланті вона не потрапила навіть у фінал стометрівки... Тренери команди пояснили сенсаційну невдачу Привалової травмою, яка раптово далася взнаки, коли спортсменка нарощувала швидкість, хоча ніхто й не здогадувався про її біду. Так Ірина не потрапила до числа призерів. Невдача? Так. Але, як будь-яка зірка, вона спалахнула знову на чемпіонаті Європи нинішнього року з легкої атлетики в Будапешті, завоювавши золоту нагороду на своїй коронній дистанції. А Бубка взяв реванш ще раніше, в 1997 році, ставши вшосте поспіль чемпіоном світу. Адже якщо зірки спалахують, це комусь потрібно...

№218 13.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»