Українському сенсею Станіславу Близнюку й тридцять японців не завада
Здавалося б, що особливого може бути в прозаїчній повсякденній роботі дитячо-юнацької спортивної школи. Особливо в наш, економічно важкий, непередбачуваний час. Коли на рахунку нуль, а викладачі по кілька місяців не отримують свою до непристойності низьку зарплату. Раніше, звичайно, були — і переповнені вируючі до півночі спортзали, і конкурсні відбори до секцій, і справжні битви на стадіонах хлопців і дівчат під час змагань обласного та республіканського рівнів. Але як давно це було, що здається вже неправдою.
А тут сотні пацанів, одягнутих у білосніжне кімоно або, правильніше сказати, в доги, відображаючись у великих настінних дзеркалах, під характерно уривчасті команди сенсея, який задає потрібний темп виконання ката — цих каратистських гам, починають свій бойовий танець.
Скажете, чи не занадто патетично? Повірте, не занадто. Навіть, мабуть, замало, якщо трохи пильніше вдивитися в очі учасників цього спортивного дійства, які зібралися в цьому світлому хонбу — своєму каратистському клубі «Комбліс», у київському мікрорайоні Райдужний.
Звичайно, все це не з'явилося за помахом чарівної палички, а все, що сьогодні мають київські кіокушисти, вистраждав і створив сенсей — заслужений тренер України, голова республіканської Федерації Станіслав Близнюк. Власті Дніпровського району виділили приміщення в такій собі двоповерховій коробці, зліпленій за типовим проектом для перукарні, пункту прокату, аптеки, що так і не встигли обжити приміщення. Зрозуміло, допомагаючи будівництву, довелося закотити рукави і самим ініціаторам — Близнюку і його учням. Що казати, якщо комплекс на Райдужному гідно оцінив і визнав один iз керівників Міжнародної організації кіокушин-карате (ІКО) Хацу Рояма, який побував у Києві.
Та й як гідно не оцінити роботу цієї школи, дивлячись, як півтисячі учнів iз 8 груп різного віку і рівня майстерності з наполегливістю альпіністів підкоряють чергові вершини на картах Європи та Азії.
Жадібний до роботи Близнюк не зупинився на місці, воліючи увесь час рухатися вперед. Опорний форпост на масиві Райдужний став відправною точкою для здобуття популярності і нагород. Подібні міні-«Комбліси» з'явилися в Мінському, Московському, Харківському, Ватутінському районах Києва. І немає від хлопчаків відбою, як, до речі, і від дорослих.
Зрозуміло, виникає запитання, а на які кошти існує спортклуб? Левову частку відвалюють спонсори, адже і утримання у зразковому порядку спорткомплексу, поїздки на змагання, екіпірування — потребують значних витрат. Плюс по 40 гривень «з носа» за абонемент, на які кожен дорослий, якщо можна так висловитися, утримує себе і когось із хлопчаків, хто подає надії. Словом, ціла спортивна індустрія.
А втім, Станіслав Близнюк, який свого часу отримав сертифікат 3-го дана з рук самого фундатора стилю кіокушин-карате Масутацу Оями, після свого марафонського спаррингу з тридцятьма (!) молодими японцями (тоді чемпіон СРСР з карате, майстер спорту з бойового самбо і рукопашного бою), які мінялися щохвилини, і не думає замикатися на Києві. Секції його рідного виду спорту успішно працюють не тільки в таких великих промислових центрах, як Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, а й у Жовтих Водах, Мукачевому, Маріуполі. Близько 10 тисяч спортсменів сьогодні займаються цим екзотичним видом. І з-поміж них — його найближчі учні та помічники по роботі — Євген Гнутов, який свої дани завойовував у Токіо, беручи гору над японськими каратистами на курсах у Масутацу Оями, кращий діючий український каратист, дворазовий чемпіон Європи у важкій категорії Олександр Лапко, чемпіон Європи Володимир Задорожний та інші.
Та й для Станіслава Васильовича рік був знаменний — він став заслуженим тренером України, кандидатом економічних наук, а керована ним збірна країни завоювала «срібло» на першості континенту. А нещодавно став ще й заслуженим працівником фiзичної культури i спорту. Щоправда, як він сам жартома признався, привід підняти келих є, а часу фізично не вистачає. Бо в травні в Києві пройде черговий чемпіонат Європи. Отож доведеться нам на власні очі побачити всіх найсильніших майстрів кіокушина. Разом iз хлопцями з клубу «Комбліс», що вже зробили перший крок до розуміння складної науки духовної та фізичної досконалості поєднання душі і тіла.
№193 09.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
